Віктор Гюґо - Знедолені

Хто вони були такі, оті Тенардьє?

Поки що скажемо про них лише кілька слів. Читач іще багато довідається про цих людей згодом.

То були дріб’язкові душі, які за певних обставин стають потворними й страхітливими. І чоловік, і жінка мали природжений потяг до зла. Існують люди-раки, що все життя задкують у темряву. До таких істот і належали обоє Тенардьє.

Тенардьє-чоловік мав обличчя, в яке страшно було дивитись — бридка й огидна душа відбивалась у його погляді. У таких людях бачиш щось погрозливе навіть тоді, коли дивишся на них іззаду. Почуєш одне слово з їхніх уст, побачиш один порух — і вже тобі ясно: чорною невідомістю оповите минуле цієї людини, і ніхто не вгадає, чого накоїть вона в майбутньому.

Якщо вірити його словам, Тенардьє колись був солдатом, брав участь у кампанії 1815 року і навіть виявив певну хоробрість. Згодом ми довідаємося, ким він насправді був. Вивіска над його корчмою нагадувала про один із його бойових подвигів. Він намалював її власноручно, бо вмів робити всього потроху — і все погано.

У ті часи класичний галантний роман, колись шляхетний і героїчний, як, скажімо, «Клелія» Мадлен де Скюдері, але чимдалі вульгарніший і манірніший, невимовно хвилював сентиментальні душі паризьких воротарок і навіть поширював свій згубний вплив на столичні околиці. Пані Тенардьє мала якраз стільки розуму, щоб захоплюватися подібним читвом. Вона сливе купалася в ньому, жадібно всмоктувала його у свій убогий мозок, і це надавало їй певної «освіченості» поряд із чоловіком — звичайним собі мерзотником, хоч і кмітливим, шахраєм і пройдисвітом, водночас грубим і вертким, який знав письмо і навіть трохи граматику, але був цілковитим невігласом у всьому, що стосується почуттів, сентиментальності та любовних романів. Дружина була набагато молодша від нього — років на дванадцять — п’ятнадять. Значно пізніше, коли романтично розпущені коси почали сивіти, й у Памелі [9]   Памела — героїня однойменного роману англійського письменника Річардсона (1689–1761), втілення буржуазної жіночої доброчесності. прокинулася мегера, Тенардьє перетворилася на здоровенну злющу бабу, яка наковталася поганих романів. Читання глупоти ні для кого не минає безкарно, отож своїм дочкам ця жінка дала «вишукані» імена. Старшу вона назвала Епоніною, а молодшу — Азельмою.

Бути негідником — ще не означає процвітати. З корчмою справи йшли туго.

Завдяки Фантіниним п’ятдесяти семи франкам Тенардьє пощастило уникнути опротестування векселя і зберегти честь свого підпису. Та через кілька місяців їм знову знадобилися гроші; тоді жінка поїхала в Париж і за шістдесят франків віддала в заставу Козеттин одяг. Витративши й ці гроші, Тенардьє стали тяготитися дівчинкою як підкидьком, якому вони надали притулок із милосердя. А що свого одягу в неї не стало, її почали вдягати в зношені спіднички та сорочечки малих Тенардьє, тобто в лахміття. Годували її недоїдками, трохи краще, ніж собаку, і трохи гірше, ніж кота. Кіт і собака були тепер її постійними співтрапезниками; Козетта їла разом із ними під столом із такої самої дерев’яної миски.

Мати дівчинки, котра прилаштувалась, як ми побачимо згодом, у Монтреї-Приморському, щомісяця надсилала листи з розпитуваннями, як ведеться її дитині. Тенардьє відповідали одне й те саме: Козетта почуває себе чудово.

Коли минуло півроку, мати вислала сім франків за сьомий місяць і досить акуратно надсилала гроші далі. Не збігло й року, як Тенардьє заявив: «Можна подумати, вона нам ласку робить! Чи й не гроші — сім франків!» І написав листа з вимогою надсилати по дванадцять франків на місяць. Мати, яку переконали, що її дитина щаслива й здорова, скорилась і стала надсилати по дванадцять франків.

Деякі люди не можуть любити без того, щоб не почувати ненависті до когось іншого. Тенардьє палко любила своїх дочок і через те зненавиділа чужу. Хай як мало займала Козетта місця в домі, тітці Тенардьє весь час здавалося, що вона тіснить її власних дітей і дихає повітрям, яке належить їм. Ця жінка, як і багато подібних до неї, мала на кожний день певний запас пестощів, стусанів і лайки. Якби в неї не було Козетти, то все це діставалося б її дочкам, хоч як вона обожнювала їх. Але чужа дівчинка робила малим Тенардьє ту послугу, що отримувала всі призначені їм стусани, і на їхню долю припадали тільки пестощі. Зате Козетта не могла й ворухнутися, щоб на неї не посипався град покарань, суворих і незаслужених. Дивне уявлення про світ і Бога мало виникнути в голові бідолашної невинної дитини, яку повсякчас сварили, лаяли, штурляли, били, і при тому вона бачила, що поруч живуть такі самі малі створіння, осяяні вічною ласкою.