Віктор Гюґо - Знедолені

Вона працювала, щоб заробити собі на життя. Але яке то життя без кохання? і вона закохалася.

Фантіна покохала Толом’єса.

Толом’єс був підстаркуватий тридцятирічний студент, багатий, з чотирма тисячами франків річної ренти. [8]  Рента — прибуток у відсотках, що його одержує власник капіталу. Молодість його уже згасала — він мав зморшки й досить помітну лисину, не дораховувався кількох зубів, — але це не заважало йому бути веселим і безтурботним. Утрачені зуби він замінив жартами, волосся — життєрадісністю, здоров’я — іронією. До всього, він ще й пописував вірші.

Закохавшись уперше в житті, Фантіна кохала Толом’єса щиро й вірно. Вона любила його як свого чоловіка й народила від нього дитину. Проте для Толом’єса то була просто чергова інтрижка, і, закінчивши свою науку в Парижі, він поїхав. Фантіна залишилася сама. За той час, поки тривав її зв’язок із Толом’єсом, вона відвикла від праці і призвичаїлася до втіхи й безтурботного життя. Вона зовсім занедбала те скромне ремесло, яке знала, і втратила всіх замовників. У неї не лишилося жодних засобів до життя. Фантіна читала по складах і зовсім не вміла писати; в дитинстві її навчили тільки підписувати своє ім’я. Скориставшись послугами громадського писаря, вона надіслала листа Толом’єсові, потім другого й третього. Толом’єс не відповів на жоден. Одного дня Фантіна почула, як дві кумасі говорили, дивлячись на її доньку: «Хіба цих дітей сприймають серйозно? Тільки плечима знизують, та й годі!» Тоді Фантіна уявила собі, як Толом’єс знизує плечима на думку про своє дитя, і в її серці закипіло обурення проти цього чоловіка. Але що їй було робити? Вона припустилась однієї помилки, але в душі лишалася сором’язливою й доброчесною. Невиразно відчуваючи, що їй загрожує небезпека скотитися на саме дно, Фантіна вирішила повернутися у своє рідне місто, в Монтрей-Приморський. Може, хтось упізнає її там і візьме на роботу. Але для цього треба буде приховати свій гріх. Фантіна передчувала, що скоро їй доведеться пережити розлуку, ще гіркішу, ніж попередня. Серце її стискалося від горя, але вона не відступила від прийнятого рішення. Фантіна, як побачимо далі, вміла дивитися просто в очі злигодням життя.

Вона мужньо відмовилася від прикрас і гарного вбрання, пошила собі одежу з грубого полотна, а весь свій шовк, усі свої стрічки й мережива використала на те, щоб причепурити доньку — єдину гордість, яка їй лишилася. Продавши все, що мала, вона виторгувала двісті франків, сплатила дрібні борги, і в неї лишилося десь франків вісімдесят. Їй було двадцять два роки, коли одного чудового ранку вона покинула Париж із дитиною на руках.

Більше нам не доведеться згадувати про Фелікса Толом’єса. Скажемо тільки, що через двадцять років, за короля Луї-Філіппа, це був відомий провінційний адвокат, впливовий і багатий, мудрий виборець і суворий присяжний — як і завжди, ласий до втіхи.

Пройшовши частину дороги пішки, а частину проїхавши в так званих «малих екіпажах паризьких околиць», де брали три-чотири су за льє, Фантіна опівдні дісталась до Монфермея.

Проминаючи корчму Тенардьє, вона побачила двох чарівних дівчаток у потворній гойдалці і, засліплена цією картиною щастя, зупинилася.

Чари існують. Ті двоє малят зачарували нещасну матір.

Вона дивилася на них, зворушена до глибини душі. Коли бачиш янголів, виникає думка про рай. Фантіні здалося, що над дверима тієї корчми провидіння накреслило таємничий знак: «ТУТ». Ті двоє малят вочевидь були такі щасливі! Дивлячись на них, вона геть розчулилась, і в ту мить, коли мати дівчаток переводила подих між двома рядками романсу, у Фантіни несамохіть вихопилося:

— Які гарні у вас дітки, пані!

Найкровожерливіші звірі лагідніють, коли хтось пестить їхніх малят. Мати дівчаток підвела голову, подякувала й запросила перехожу посидіти на лавці біля дверей — сама вона сиділа на порозі. Жінки почали гомоніти.

— Мене звати пані Тенардьє, — сказала мати двох малят. — Ми з чоловіком держимо цю корчму.

І знову замугикала свій романс:

Пані Тенардьє була жінка руда, тілиста, неоковирна — справжній тип «баби-солдата» в усій його непривабливості. І водночас вона любила маніритись — наслідок захоплення романтично-сентиментальним читвом. Це була мужикувата манірниця. Давні романи іноді дуже впливають на уяву корчмарок. Пані Тенардьє була ще молода, десь років тридцяти, не більше. Якби ця жінка підвелася на весь свій зріст, то її здоровенна постать велетки з ярмаркового балагану, можливо, стривожила б подорожню і та відмовилася б від свого наміру, про який ми розповімо далі. Сидить людина чи стоїть — ось від чого іноді залежить чиясь доля.