Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток

— Певна річ, — завершив маркіз де Норпуа, — цей тост зробив для зміцнення спілки між двома краями, для «покревенства», за дотепним висловом Теодосія Другого, більше, ніж двадцятирічні перемовини. Це всього лиш, якщо хочете, слово, але ви бачите, як воно прижилося, як його підхопила вся європейська преса, яке зацікавлення воно збудило, як воно наповнилося новим змістом. Зрештою, воно цілком у стилі цього царя. Звісно, я не ручуся, що цар щодня знаходить діаманти такої чистої води. Але в кожній написаній промові, в кожному імпровізованому виступі завдяки знайденому ним влучному слівцю видно ознаку, — я мало не сказав — підпис, — його особи. Мене важко запідозрити в упередженості, хоча я й ворог усяких таких новацій. У дев'ятнадцяти випадках із двадцяти подібні викрутаси небезпечні.

— Авжеж, мені здалося, ніби недавня телеграма німецького цісаря була вам не до вподоби, — озвався мій батько.

Маркіз де Норпуа звів очі до неба, ніби кажучи: «А, ця!»

— По-перше, — промовив він, — це вияв невдячносте. Це більше ніж злочин, — це хиба, це, я сказав би, Еверест глупоти! Зрештою, якщо його не держати за поли, той, хто прогнав Бісмарка [41] …той, хто прогнав Бісмарка… — Кайзер Вільґельм, незадоволений політикою Бісмарка щодо Росії, змусив канцлера подати у відставку. , цілком здатний зректися й бісмарківської політики, а це — стрибок у незнане.

— Муж мовив мені, пане посол, що цього чи наступного літа ви заберете його до Іспанії, і я за нього рада.

— Атож, цей спокусливий план неабияк мене надить. Залюбки з вами пустився б у цю мандрівку, любі друзі. А чи ви, ласкава пані, вже думали, як проводитимете вакації?

— Можливо, махнемо з сином до Бальбека — точно ще не знаю.

— О, Бальбек! Бальбек — миле містечко, я там був кілька років тому. Тепер там зводять ловкенькі вілли. Я певен, місце вам сподобається. А скажіть-но, чому ви обрали саме Бальбек?

— Синові кортить оглянути тамтешні церкви, надто церкву бальбецьку. Я боялася, як би здоров'я його не надвередили стомлива подорож і особливо життя в цьому містечку. Але я довідалася, що в Бальбеку збудовано гарний готель, і він житиме чисто й вигідно, як вимагає приписаний йому режим.

— О, треба буде про цей готель сказати одній особі, та даремно ґав не ловитиме.

— Бальбецька церква прегарна, еге ж? — спитав я, перемагаючи в собі смуток, породжений новиною, що Бальбек привабливий своїми ловкенькими віллами.

— Так, церква незлецька, але куди їй там проти таких обшліхтованих клейнодів, як Реймський, як Шартрський собори, або найчарівнішої, як на мене, паризької Сент-Шапелі [42] Сент-Шапель — паризька церква з вітражами роботи П’єра де Монтрея (XIII сторіччя). Разом з Шартрським і Реймським соборами вважається шедевром готики. .

— Але ж церква у Бальбеку частково романська?

— Справді, стилю вона романського, а романський стиль украй холодний — нічим не заповідає елеґантности й фантазії готичних будівничих, у чиїх руках камінь стає мереживом. У бальбецькій церкві варто побувати, якщо вже ви туди завітаєте, вона дуже цікава. Знічев'я, дощового дня зайдіть туди, огляньте надгробок Турвіля.

— Ви вчора були на бенкеті в міністерстві закордонних справ? — спитав гостя батько. — Я туди піти не міг.

— Ні, не був, — відповів маркіз де Норпуа з усмішечкою. — Мушу признатися, я знехтував його для вечора зовсім іншого роду. Я обідав у жінки, про яку ви, може, чули, у гарненької пані Сванн.

Мати так і скинулась, але опанувала себе; наділена загостреною вражливістю, вона загодя потерпала за батька, бо той бував мудрий по шкоді. Завдані йому прикрощі відбивалися спершу на ній — так кепські новини для Франції раніше стають відомі за кордоном. Але їй було цікаво, яких людей приймають у себе Сванни, і вона спитала у маркіза, хто йому там зустрівся.

— Бачте… мені здається, цей дім одвідують переважно… чоловіки. Там були одружені чоловіки, але їхні дружини того вечора нездужали і не прийшли, — відповів посол з нібито добродушним лукавством і дивився на нас, святий та божий, причому під личиною невинности видно було, що він єхидствував.

— Ради справедливости слід сказати, — додав гість, — що там бувають і жінки, але… належні радше… так би мовити… до республіканського світу, ніж до кола Сванна. (Посол вимовляв: «Суанна».) Хто зна? Колись, може, це буде політичний чи літературний салон. Зрештою своїм становищем вони вдоволені. Як на мене, Сванн навіть хизується цим. Він узявся перелічувати тих, до кого вони з дружиною запрошені наступного тижня, хоча пишатися знайомством із такими людьми нема ніяких підстав; і робив він це нестримано, вульгарно, нетактовно, я був просто вражений, знаючи його як людину дуже тонку. І все знай товк: «Ми не маємо жодного вільного вечора», — ніби це для нього гонорово і ніби він якийсь там влазень, а його ж влазнем ніяк не назвеш! Сванн мав багато приятелів, ба навіть приятельок, і не бажаючи тут надто про це розводитися, лізти в чужу душу, я дозволю собі все ж зауважити, що коли й не всі вони і навіть не більшість із них, то принаймні одна гранд-дама, може, не пручалася б і зійшлася з пані Сванн, а вже тоді слідком за нею потюпала б не одна вівця з Панурґової отари. Але, по-моєму, Сванн не зробив жодної спроби в цьому напрямку. А потім ще цей пудинг Нессельроде! [43] Нессельроде — відомий російський дипломат, міністр закордонних справ від 1816-го до 1856 року. Після такого Лукуллового бенкету мені вже не зарадить і курс лікування в Карлс-баді. Мабуть, Сванн відчув, що йому довелося б долати забагато перешкод. Його шлюб, безперечно, зустрінуто в багнети. Подейкували, що Сванн узяв багачку, але це несусвітня брехня. Коротко кажучи, все це зробило своє чорне діло. А потім Сванн має дуже багату і високопоставлену тітку, а в її чоловіченька стільки тих грошей, хоч лопатою горни. Так ось, ця тітка не тільки закрила двері для пані Сванн, а ще й повела справжнісіньку кампанію, щоб її друзі та знайомі пішли за її прикладом. Я цим не хочу сказати, що всі добропорядні парижани цураються пані Сванн… Ні! Сто разів ні! Та й чоловік її не дасть собі в кашу наплювати. Ось тільки в голові не вкладається, з якого дива Сванн, мавши стільки знайомих серед вершків суспільства, низько стелеться перед таким перістим, м'яко кажучи, людом. Мені, хто знає Сванна віддавна, чудно й кумедно бачити, як людина добре вихована, що має вступ до найкращих домів, палко дякує діловодові міністерства пошт за те, що той прийшов до них, і питає, чи вільно пані Сванн одвідати його дружину! Мені здається, ніби Сванн почуває себе там чужим: це аж ніяк не його світ. А все ж мені не віриться, щоб Сванн був нещасливий. Щоправда, перед тим як вони побралися, вона поводилась негідно, була шантажисткою; як тільки Сванн у чомусь їй відмовляв, ховала кудись від нього його доньку, не допускаючи її до батька. Горопашний Сванн, людина така сама рафінована, як і простодушна, щоразу казав собі, що пропажа доньки — річ випадкова, і не хотів дивитися правді в очі. До того ж вона робила йому сцену за сценою, і всі гадали, що коли вона діпнеться свого й одружиться з ним, то вже зовсім пуститься берега, і їхнє спільне життя стане пеклом. І от маєш! вийшло все навпаки! Люди сміються з того, як Сванн мовить про свою жіночку, гострять на ньому свої язики. Звісно, ніхто не вимагав, щоби Сванн, либонь, свідомий того, що він… (знаєте мольєрівське слівце?) [44] Очевидно, «cocu», тобто — рогоносець. заявляв про це urbi et orbi [45] Усім і кожному ( лат .). ; але коли він переконував, що його половина — вірна подруга, всі вважали, що це вже занадто. А насправді, уявіть собі, це не так-то вже й далеко від правди. Так, вона була вірна, хоча вірна по-своєму, і не всі чоловіки таке вітали б, але, між нами кажучи, навряд щоб Сванн, який знав її віддавна і якому квітки не пришиєш, не відав, чим вона дихає; вона йому віддана, — це річ безперечна. Звісно, вона шалапутка, але ж Сванн, як пащекують, з-під живого підошву випоре, тож можете собі уявити, як їх обох обмовляють. Але з почуття вдячности Сваннові за те, що він для неї зробив, і всупереч побоюванням усіх вона стала, мабуть, сумирна, як ангелиця.