Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

С. 128. Жюсьє Бернар де (1699—1777) — найславетніший французький ботанік, завіз з Англії і посадив у паризькому Ботанічному саду кедри.

С. 143. Бурбон Марія-Амелія де (1782—1866) — донька Фердінанда IV, короля Обох Сицилій, дружина Луї-Філіппа І, короля французького.

С. 144. Орлеанська Луїза-Марія (1812—1850) — королева бельгійська і Орлеанський Франсуа-Фердінад-Філіпп, принц Жуанвільський (1818— 1900) були двоє з восьми дітей Луї-Філіппа та Марії-Амелії.

Орсіні Марі-Феліс (1601—1666) — дружина Генріха II, дука де Мон-морансі, скараного горлом у Тулузі. Після смерті мужа постриглася в черниці.

С. 145. Декан Александр-Ґабріель (1803—1860) — французький маляр-орієнталіст.

Сузи — місто і пишний палац у цьому місті, збудовані царем перським Дарієм (522—487 перед РХ).

Crop. 146. Дук Деказький і Ґлюкеберзький (1780—1860) — радник Лю-довіка XVIII, міністр Генеральної поліції, міністр внутрішніх справ і голова Ради.

Дукиня Беррійська Марія-Кароліна (1798—1870) — принцеса Обох Сицилій.

Де Кастрі Арман-Шарль-Огюстен (1756—1842) — пер Франції і дук-спадкоємець.

С. 147. Герой Велсівський — у романі «Людина-невидимець» Герберта Веллса герой Ґріфін одягає сурдут, аби загубитися в юрбі.

С. 148. Тьєр Луї-Адольф (1797—1877) — ватажок ліберальної опозиції під час Другої імперії і «визволитель території» після Комуни, автор «Історії Революції».

Граф де Монталанбер Шарль Форб де Трійон (1810—1870) — публіцист і політичний діяч.

Дюпанлу Фелікс (1802—1878) — єпископ Орлеанський, депутат і сенатор, релігійний письменник.

С. 150. Мессаліна — дружина римського цезаря Клавдія, убита 48 року і відома своєю жорстокістю і моральною розперезаністю.

Рісторі Аделаїда (1822—1906) — трагічна актриса італійська, прибула 1855 року до Франції з нагоди Всесвітньої виставки, з успіхом виступала в Комеді-Франсез.

С. 151. Куазевокс Антуан (1640—1720) — скульптор, його скульптури прикрашають замкові сади Версалю, Тюїльрі і Дувру.

Медічі — тосканський рід, який дав двох королев французьких — Катерина Медічі була дружиною Генріха II, а Марія Медічі — дружиною Генріха IV.

С. 152. Дукиня де Ларошфуко — дружина автора книги «Максими».

С. 153. Жубер Жозеф (1754—1824) — письменник, автор книги «Думки, есеї та максими».

С. 154. Роган-Монбазон Марія , дукиня Шеврезька (1600—1679), відігравала значну ролю у Фронді.

Кармен Сільва — літературне псевдо румунської королеви Єлизавети Поліни Отілії Луїзи де Від (1843—1916). Вона писала вірші і казки по-німецькому й опублікувала по-французькому «Думки королеви».

Британський музей — музей у Лондоні, заснований 1753 року, один з найбагатших музеїв у світі.

С. 163. Шлемберже Леон-Гюстав (1844—1929) — історик, фахівець з археології Візантії та хрестових походів.

Віконт д’Авнель (1855—1939) — історик та економіст, автор праць «Рішельє і французька монархія», «Механіка сучасного життя».

П’єр Лоті (1850—1923) — офіцер флоту, письменник-мариніст.

Едмон Ростан (1868—1918) — поет і драматург, автор «Сірано де Бержерака». *

Дешанель Поль (1855—1922) — депутат Палати, президент Республіки, автор праці «Тонкінське питання».

Пізанелло Антоніо ді Пуччо ді Черето , або Антоніо Пізано (до 1395 — між 1450 і 1455) — маляр і гравер італійський.

Ван-Ґейсум Ян (1682—1749) — маляр голландської школи, малював квіти й овочі.

С. 167. Антенор — мудрий троянець, який радив землякам повернути Єлену грекам («Іліада»). Блок тут помиляється: в «Іліаді» сином річки Алфея названо Орсілоха.

С. 170. Шербюльє Віктор (1829—1899) — романіст швейцарського походження, писав історичні фрески.

С. 171. Ебер Антуан-Оґюст-Ернест (1817—1905) — маляр-історик і портретист.

Даньян-Бувре Паскаль-Адольф-Жан (1852—1929) — улюблений портретист паризької аристократії.

Король Івето — герой популярної пісеньки Беранже, написаної тоді, як Франція, втомлена кривавими наполеонівськими війнами, мріяла про мир.

С. 173. Аркадці обидва — слова Вергілія про двох пастухів Тирсіса і Коридона, голосистих співаків.

С. 176. Ож’є — ці вірші не Ож’є, а Мюссе.

«Семеро принцес» — одноактівка Моріса Метерлінка (1891).

Пеладан Жозеф (1858—1918) — літератор-декадент, автор окультистських романів, есеїв і драм. Присвоїв собі титул «Сар», запевняючи, що цей титул наданий йому халдейськими волхвами. ,

С. 180. Лоенґрін — у вагнерівській однойменній опері герой, юний лицар, появляється в човні, якого тягне лебідь.