Вільям Фолкнер - Світло в серпні

Нарешті вони добулися місця й увійшли в пансіон. Ліна немов теж відчула щось лихе. Стоячи в передпокої й дивлячись на Байрона, вона обізвалася:

— Що саме всі вони хотіли вам сказати? Що там сталося на пожежі?

— Та нічого, — відказав Байрон, і власний голос здався йому нудним і порожнім. — Здається, міс Берден обпеклась у вогні.

— Як обпеклася? Сильно?

— Мабуть, ні. Може, й взагалі обійшлося. Просто люди плещуть язиками, що слина принесе. Що собі захочуть. — Він не може подивитися на Ліну, витримати її погляд. Відчуває, що спостерігає за ним. Здається, Байрон чує міріади голосів, приглушені, збуджені голоси в місті, на майдані, через який він квапливо вів Ліну, де збиралися люди у світлі мирних звичних вогнів і говорили про те саме. Здавалося, що й дім теж повен знайомих звуків, але породжених в’ялістю, потворним заціпенінням. Вдивляючись углиб тьмяно освітленого передпокою, Байрон думав: «Чому ж вона не йде? Чому не йде?» І ось надійшла місіс Бірд — домашня жінка, з червоними руками й з розпатланим сивим волоссям.

— Це місіс Берч, — озвався він. Настійливий, упертий погляд аж горів. — Вона тільки що дісталася сюди з Алабами. Сподівається знайти тут свого чоловіка. Він ще не прийшов. Ото я й привів її сюди. Хай перепочине трохи, перш ніж втягнеться в оті міські тарапати. Досі вона ще не побувала в місті, ні з ким ще не говорила, то я й подумав: може, ви її десь прилаштуєте відпочити, поки їй не надокучають розмовами і… — його голос, настирний, упертий, що повторяв те саме, обірвався, стих. Здається, господиня зрозуміла його. Згодом утямив, що не на його прохання вона не обмовилася про новини, які — Байрон був певен — уже й до неї дійшли, а просто тому, що зважила на вагітність і в усякому разі втрималася б від оповіді. Місіс Бірд окинула Ліну коротким пильним поглядом, як це робили ось уже чотири тижні інші незнайомі жінки.

— Чи довго вона гадає тут пробути? — запитала хазяйка.

— Усього ніч-дві, — відповів Байрон. — Може, тільки сьогоднішню ніч. Вона сподівається знайти тут чоловіка. Тільки що прийшла, ще не встигла розпитати й розвідати… — Тон його голосу й досі наполегливий, багатозначний. Тепер місіс Бірд розглядає Байрона. Він гадає, що господиня досі силкується зрозуміти натяк. Та вона, спостерігаючи, як Байрон плутається у словах, вважає (або ж ладна вважати), що ця плутанина має зовсім інше значення й причину. Перевела погляд на Ліну. Дивиться не те що холодно. Але й не тепло.

— Напевно, їй не варто зараз потикатися деінде, — зауважує вона.

— Та й я так гадаю, — жваво, охоче підхоплює Байрон. — Оті переживання… Балачки доведеться вислуховувати, а вона до такого не звикла… Якщо у вас сьогодні зайняті всі місця, то чи не могли б ви поселити її в моїй кімнаті?

— Так, — одразу ж відказала місіс Бірд. — Ви ж і так поїдете за якихось кілька хвилин. Хочете, щоб вона пожила у вашій кімнаті аж до понеділка, коли повернетеся вранці?

— Сьогодні я не поїду, — мовив Байрон. Не відвів очей. — Цього разу не зможу. — Глянув у холодні, вже недовірливі очі, щоб вона прочитала його погляд, сподівався, що збагне справжнє значення, а не надумане. Кажуть, ніби обман вдається досвідченому брехунові. Але часто досвідчений, запеклий пройдисвіт обманює тільки себе. Найлегше вірять брехні чоловіка, який на все життя скував себе кайданами правдивості.

— О, — сказала хазяйка. Ще раз глянула на Ліну. — То в неї нема ніяких знайомих у Джефферсоні?

— Вона нікого тут не знає, — відповів Байрон. — Всі її знайомі — в Алабамі. Мабуть, містер Берч з’явиться вранці.

— Ага, — сказала місіс Бірд. — А де ж ви спатимете? — Не чекала на відповідь. — Напевно, я їй сьогодні поставлю розкладачку у своєму покої. Якщо гостя не заперечуватиме.

— То було б дуже добре, — згодився Байрон. — Чудово.

Коли подзвонили до вечері, він уже був напоготові. Знайшов нагоду поговорити з господинею. Для цього вигадував брехню довше, ніж усе попереднє. Даремно старався. Те, що хотів приховати, стало його ж прикриттям.

— Чоловіки говоритимуть про це за столом, — сказала місіс Бірд. — Як на мене, в її стані («та ще й у потребі знайти чоловіка на прізвище Берч», — іронічно зауважила вона подумки) не варто слухати про неподобних чоловіків. Приведете її пізніше, коли всі повечеряють.

Байрон так і зробив. Ліна знову їла зі смаком, так само поважно й старанно. Мало не заснула над тарілкою, не доївши.

— Дорóга дуже втомлює, — пояснила вона.

— Піди посидь у вітальні, поки я тобі розкладачку поставлю, — звеліла хазяйка.