Редьярд Кіплінґ - Місто Страшної Ночи (збірка)

Це 007 покриває сто п’ятдесят шість миль за двісті двадцять одну хвилину.

Якраз того дня, коли я надумав побувати на судні королівського військового флоту «Перідот» у затоці Саймон, адмірал надумав вирядити його в плавання понад узбережжям. Коли прийшов мій поїзд, воно вже розпускало дим далеченько; а оскільки команди інших суден або вантажили вугілля, або вправлялись на стрільбищі в горах, футів тисячу над рівнем моря, я застряг на портовій околиці, голодний і безпорадний, не маючи надії вернутись до Кейптауна раніше п’ятої години вечора. Я не знав куди дітись, та, на щастя, зустрів свого приятеля Хупера, інспектора державних залізниць, що мав для особистого користування паровоз і службовий вагон, призначений, як було написано на ньому крейдою, до ремонту.

— Якщо роздобудете чогось попоїсти, — сказав Хупер, — я відвезу вас Гленґаріфською віткою на глуху колію, і ми там зачекаємо, поки надійде товарний. Там, бачте, трохи прохолодніше.

Я купив дещо у греків, що торгують усячиною, деручи нелюдські ціни, і паровоз, пробігши кілька миль, довіз нас до затоки, облямованої дюнами; там за сотню кроків від води була дощана платформа, напівзасипана піском. Рівні дюни, біліші від снігу, тяглись далеко вглиб лілувато-бурої долини між порепаних скель і сухих чагарів. Рибалки-малайці дружно тягли невід на берег, поряд стояли два човники — синій і зелений; якісь люди, що приїхали на пікнік, танцювали босоніж на місцині, яку перетинав невеличкий струмочок, море іскрилося всіма барвами веселки, а з другого боку нас обступали гори, підніжжя яких тонуло в сріблястих пісках. На обох кінцях затоки залізнична колія проходила зразу над лінією найвищого припливу й звертала за скелі.

— Ну ось, тут, бачте, завжди віє з моря, — сказав Хупер, відчиняючи двері, коли паровоз від’їхав, а наш вагон лишився на порожній колії і сильний південно-східний вітер, що гуляв під піком Елсі, почав сипати пісок у наше погане пиво. Хупер зразу розгорнув папку з паперами. Він нещодавно вернувся до міста після тривалої відсутності: їздив збирати відомості про пошкоджені паровози й вагони по всій країні, аж до Родезії. Приємний дотик вітру до моїх сплющених повік, його свист під дахом вагона і високо в горах; монотонний шурхіт піщинок, що пересипалися на березі, випереджаючи одна одну; плескіт хвиль; голоси на косі; шелест паперу під рукою Хупера; нещадне сонце — все це підсилювало дію пива й навівало мені мрійливу дрімоту. Замість прибережних гір мені вже ввижались осяйні чарівні вершини; та раптом я почув, як хтось надворі пройшов по піску, потім брязнув зчеп.

— Ідіть геть! — сердито крикнув Хупер, не піднімаючи голови від своїх паперів. — Знов ці замурзані малайчата, все пустують коло вагонів…

— Не будьте такий суворий. У Африці вважається, що залізниця всім дає притулок.

— Та звісно — принаймні в глибині країни. До речі, я оце згадав, — він пошпортався в жилетній кишеньці, — можу показати вам цікаву штучку з Уанкі — є таке місце за Булавайо. Розумієте, я прихопив це просто так, на згадку, а не…

— Готель зайнятий! — вигукнув хтось. — Там білі люди, по мові чую. Морська піхота, вперед! Ну, Пріче! Штурмуй цей Белмонт! Ого-о-о!

Останній вигук розтягся, мов довга мотузка, вслід містерові Пайкрофту, що оббіг кругом вагона й зупинився біля відчинених дверей, дивлячись мені в обличчя. За ним підійшов здоровезний сержант морської піхоти, що тяг жмут сухого очерету й збентежено струшував пісок із пальців.

— Як ви сюди попали? — спитав я. — А я гадав, що «Ієрофант» у плаванні.

— Прийшли в той вівторок із Трістан-да-Куньї на ремонт. Простоїмо в доку два місяці, треба машину перебирати.

— Заходьте й сідайте.

Хупер відклав убік папку.

— Це містер Хупер, інспектор залізниці, — квапливо вигукнув я, коли Пайкрофт повернувся боком, пропускаючи вперед чорновусого сержанта.

— Це сержант Прічард із «Шампіньйона», мій давній приятель, — сказав він. — Ми з ним гуляли по березі.

Велетень почервонів і кивнув головою. Потім він сів, зайнявши трохи не половину вагона.

— А це мій приятель містер Пайкрофт, — пояснив я Хуперові, що вже відкорковував пляшку пива, яку я передбачливо купив у греків про запас.

— Moi aussi [104] Я теж ( франц .). , — промовив Пайкрофт і вийняв з-за пазухи квартову пляшку з барвистою наклейкою.