Редьярд Кіплінґ - Місто Страшної Ночи (збірка)

— Моя честь — честь цього мосту, — звичайно казав він тому, кого збирався прогнати. — Яке мені діло до твоєї честі? Іди наймись на пароплав, бо ти більш ні на що не годишся.

Купка хатин, де Піру жив зі своєю ватагою такелажників, обступала злиденне житло морського жерця. Гой жрець, щоправда, зроду не плавав по Чорній воді, одначе його обрали за посередника між собою і богами два покоління морських блукачів, які не сприйняли ні науки портових місій, ні жодного з тих віровчень, що їх накидають морякам різні релігійні агентства по берегах Темзи. Жерцеві не було ніякого діла до їхньої касти — та, власне, й ні до чого. Він їв те, що пожертвує йому паства, спав, курив, тоді знову спав — «бо він дуже святий чоловік, — казав Піру, що доправив його сюди за тисячу миль. — Він не додивляється, що ти їси, аби лиш не коров’яче м’ясо, і це добре, бо на землі ми, кхервари, молимося Шіві, але в морі, на суднах компанії, ми повинні коритись наказам бара-малума [75] Бара-малум — старший помічник капітана; дослівно — «дуже тямущий». (тобто старшого помічника капітана), а на цьому мосту слухаємося того, що скаже Фінлінсон- сахіб ».

Того дня Фінлінсон- сахіб наказав здіймати риштовання з вартової башти правого берега, і Піру з товаришами відривали та спускали додолу бамбукові стояки і дошки так хутко, як, бувало, колись розвантажували каботажні судна.

Зі своєї дрезини інженер чув посвисти срібної серанґової дудки і вищання та стук блоків. Піру стояв на самому верху башти, у синіх матроських данґрі [76] Данґрі — цупка синя бавовняна тканина; тут — штани з такої тканини. , і коли Фіндлейсон насварився на нього рукою — будь, мовляв, обережний, бо твоє життя не таке, щоб ним розкидатись, — він схопився за останній стояк і, по-моряцькому наставивши дашком долоню над очима, відповів протяглим покликом вахтового на баку: «Хам декхта ге!» — «Я пильную!»

Фіндлейсон засміявся, а потім зітхнув. Він уже кілька років не бачив пароплава і страшенно скучив за батьківщиною. Коли дрезина проходила під баштою, Піру спустився вниз по тросу, наче мавпа, і гукнув:

— А гарно тепер, еге, сахібе ? Наш міст ледь-ледь не готовий. Як ви гадаєте, що скаже Матір Ґанґа, коли рейки побіжать через неї?

— Досі вона небагато казала. Як нас що й загаювало, то не Матір Ґанґа.

— А їй ніколи не пізно. Одначе були загайки і через неї. Хіба сахіб забув осінню повінь торік, коли баржі з каменем потопило без попередження — чи не більш як за півдня після попередження?

— Правда, але тепер нам уже ніщо не страшне, хіба дуже велика повінь. Дамби на західному березі міцні.

— У Матері Ґанґи паща велика. Там на укосах знайшлося б іще місце для каменю. Я про це казав чхота-сахібові [77] Чхота-сахіб — «молодший пан», тобто помічник. , — так Піру називав Гічкока, — а він сміється.

— Дарма, Піру. На той рік можеш сам збудувати міст, який тобі до вподоби.

Лашкар вискалив зуби.

— Ну, то він не буде такий, як цей, — не на кам’яних биках, потоплених у воду, як «Квета». Я люблю висячі мости, що перелітають від берега до берега одним великим кроком, наче кладка з пристані на борт. Тоді ніяка повінь не страшна. А коли приїде лорд -сахіб відкривати міст?

— За три місяці, як трохи похолоднішає.

— Овва! Він такий, як бара-малум. Той спить собі в каюті, поки робота зробиться. А тоді вийде на палубу, мазне пальцем сям-там і кричить: «Брудно! Бісові джібунвали [78] Джібунвал — баковий матрос. » .

— Ну що ти, Піру! Лорд- сахіб не називає мене бісовим джібунвалою.

— Та ні, сахібе, зате він так само не виходить на палубу, поки роботи не скінчено. Он бара-малум на «Нербудді» якось сказав у Тутікоріні [79] Тутікорін (Тутукуді) — порт на крайньому півдні Індії. …

— Ну, годі. Йди вже. Мені ніколи.

— Мені теж, — відказав Піру, і оком не моргнувши. — Можна мені взяти малого човна та пропливти понад дамбами?

— Руками ти їх підіпреш, чи що? Я гадаю, вони досить міцні.

— Та ні, сахібе. Тут, бач, ось що. На Чорній воді є досить вільного місця, нас підкидає собі вгору і вниз, та й байдуже. А тут вільного місця зовсім нема. Бач, ми загнали річку ніби в док, між кам’яні стіни…

Фіндлейсон усміхнувся на те «ми».

— Ми її загнуздали й осідлали, — провадив Піру — А вона не така, як море, що може собі хлюпатись у м’який берег. Вона Матір Ґанга — в кайданах.

Він навіть трохи притишив голос.