Редьярд Кіплінґ - Місто Страшної Ночи (збірка)

Понад рейками прискакав на невеличкому, рідкохвостому кабульському конику, так уже привченому бігати по шпалах, що пробіг би й по драбині, Фіндлейсонів помічник Гічкок і кивнув начальникові головою.

— Ось-ось уже, — сказав він, усміхнувшись.

— І я про це думав, — відповів Фіндлейсон. — Непоганий шмат роботи, як на двох чоловіків, еге?

— Яких двох! Півтора. Господи, яке з мене було тоді щеня, коли я, тільки-но вискочивши з Куперс-Гілу [68] Куперс-Гіл — технічна школа в Англії, поблизу міста Віндзора, що готувала інженерів-будівельників для Британської Індії. , прибув на будівництво!

Гічкок почував себе дуже змужнілим, набравшися за минулі три роки багатого досвіду, що навчив його нести тягар влади й відповідальності.

— Та ні, не щеня, скоріше лошатко, — відказав Фіндлейсон. — Як-то вам сподобається повернення до кабінетної роботи, коли цю докінчимо!

— Хай їй абищо! — вигукнув молодик, а тоді, глянувши в той бік, куди дивився Фіндлейсон, промурмотів: — Добре вийшов, чортяка, еге?

«Мабуть, я зоставлю тебе й далі при собі, — подумав Фіндлейсон. — Шкода такого хлопця комусь віддавати. Був ти «щеня», а тепер ти помічник, мій особистий помічник, і в Шімлі ним будеш, коли тільки я заслужу якоїсь шани за оцей міст».

Справді, весь тягар будівництва лежав на плечах Фіндлейсона та Гічкока. Інженер умисне вибрав такого недосвідченого хлопця, щоб виховати собі помічника, якого сам хотів. Було в них ще з півсотні майстрів-європейців, монтажників і клепальників, позичених із залізничних майстерень, та з двадцятеро десятників, білих і метисів, що керували загонами чорноробів, — але вони обидва добре знали, як мало можна покластись на підлеглих. Численні випробування в раптових аваріях, коли зсувалися залізні балки, рвались канати, ламалися крани чи розливалась річка, не виявили поміж них жодної людини, яку Фіндлейсон і Гічкок визнали б гідною тягти таке ярмо, як тягли вони самі, отож вони могли покладатись тільки один на одного. Фіндлейсон згадував усю історію будівництва з самого початку: і як одним махом було зведено нанівець кілька місяців проектної роботи, бо уряд Індійської імперії в останню хвилину вирішив розширити міст на два фути — певне, гадаючи, що мости вирізують ножицями з паперу, — і таким чином пустив на вітер добрих півакра розрахунків — тоді Гічкок, ще не звиклий до таких розчарувань, сховав обличчя в долоні й заплакав; і до нестями прикрі затримки з виконанням замовлень у Англії; і нескінченні листи з натяками на щедрі хабарі, коли буде прийнято одну, одну-єдину партію матеріалів непевної якості; і відверту війну, що розгорілася вслід за відмовою; і чемний, обережний саботаж замовлень, що тягся за тією війною, аж поки Гічкок, склавши докупи дві місячні відпустки та випросивши у Фіндлейсона ще десять днів і витративши свої скромні заощадження за цілий рік, подався до Лондона і там, як він сам запевняв і як підтвердили дальші надходження матеріалів, нагнав страху Божого на чоловіка такого могутнього, що він боявся самого тільки парламенту і відверто тим хваливсь, аж поки Гічкок насів на нього за його власним обіднім столом, і він таки злякався Кашійського мосту й тих, хто говорив від його імені! Потім одної ночі до селища при будівництві вдерлась холера, а за холерою по ньому вдарила чорна віспа. Пропасниця — та не покидала їх ніколи. Щоб легше було порядкувати в селищі, Гічкокові виклопотали чин судді третього класу з правом присуджувати тілесну кару, і Фіндлейсон задоволено спостерігав, як помірно користується він своєю владою, зважуючи, за що слід покарати, а що й пробачити. Довго, довго витав у спогадах Фіндлейсон — згадував і бурі, і раптові повені, і смерть у всяких виглядах і подобах; і страшний, нестямний гнів на бюрократичну тяганину, яка може звести з розуму того, хто знає, що в нього повно важливіших справ; посуха, клопоти санітарні і фінансові; народини, весілля, похорони і чвари в селищі, де жило двадцять каст, що ворогували між собою; суперечки, догани, умовляння; і безпросвітний відчай, що поймає людину, і вона тоді мусить бути вдячна за те, що рушниця її лежить розібрана в футлярі. А за всім тим виростав чорний кістяк Кашійського мосту — штаба за штабою, ферма за фермою, прогін за прогоном, — і кожен його бик нагадував про Гічкока. на все придатного помічника, який з самого початку і до оцього от кінця ні разу не сплохував, не підвів начальника.

Отож міст був ділом двох чоловіків — якщо не рахувати Піру, а Піру, звичайно, сам себе рахував. Він був лашкар [69] Лашкар — матрос. , кхервар [70] Кхервари — одна з народностей Індії. з-під Булсара [71] Булсар — порт на північ від Бомбея. , знайомий з усіма портами від Рокгемптона [72] Рокгемптон — порт на східному убережжі Австралії. до Лондона; він дослужився до серанґа [73] Серанґ — боцман. на суднах Британської Індії, одначе, знудившись тісним корабельним світом та необхідністю чисто одягатись, покинув морську службу і зійшов на суходіл, де він зі своїм досвідом не міг зостатись без роботи. Він умів так майстерно орудувати талями і підіймати великі тягарі, що вартий був трохи не будь-якої платні, яку б йому заманулося попросити; одначе платню бригадирам-тубільцям установлює звичай, і таким чином Піру не добирав багато срібних рупій до своєї справжньої вартості. Ані прудка вода, ані будь-яка височина не лякали його, і, як колишній серанґ, він умів держати в руках владу Не було залізяки такої важкої чи так незручно покладеної, щоб Піру не зумів її підняти, змайструвавши систему блоків — обвислий, кособокий пристрій, споруджений зі страшним галасом, але для свого призначення придатний якнайкраще. Не хто як Піру одного разу врятував ферму сьомого прогону, коли новий дротяний трос застряг у блоці крана і здоровезна залізна плита зависла в повітрі, переважившись на один бік і загрожуючи вислизнути зі стропів. Робітники-тубільці перелякано зарепетували; тавровою балкою, що впала згори, перебило Гічкокові праву руку, але він пристебнув її до тіла і зомлів, а опритомнівши, чотири години керував роботою, аж поки Піру гукнув з вершечка крана: «Все гаразд!» — і плита лягла на своє місце. Ніхто не вмів краще за серанта Піру і стропити, і розчалювати, і найтовити, і орудувати коловоротами, і вправно витягати з кар’єра паровози, що падали туди, а коли треба — роздягтися, пірнути й подивитись, чи не підрила прудка течія Матері Ганги бетонних блоків довкола основи бика, або ж у буряну мусонну ніч попливти човном проти течії і потім доповісти про стан берегових укосів. Він не боявся втручатись у «військові ради» Фіндлейсона з Гічкоком і тлумачив, яких вузлів чи скріплень краще ужити, а коли, бувало, забракне слів у його чудернацькій англійській мові або ще чуднішій лінґва-франка — суміші португальської з малайською, — хапав мотузок і показував наочно. Піру сам собі добрав бригаду такелажників — якихось таємничих земляків з Кач-Мандві [74] Кач-Мандві — місто на півострові Кач, на заході Індії. , що їх стягував до себе місяць за місяцем і випробував якнайсуворіше. Ніяке родичівство чи земляцтво не могло примусити Піру держати в бригаді робітника не досить сильного чи не досить міцного на голову.