Редьярд Кіплінґ - Місто Страшної Ночи (збірка)

— Я сказав, — відповів Ліройд, — трусіть капшуками. Складайте складку, хлопці, коли хочете, щоб той огляд скасували, а як не скасують — вертаю гроші. Ось що я сказав. А друга рота мене знала. Скинулись на чималий гріш — чотири рупії й вісім ан, і я рушив облагодити це діло. А Малвені з Ортерісом за мною.

— Ми як надумаємо щось устругнути, то завжди втрьох беремося, — пояснив Малвені.

Озвався й Ортеріс:

— Ви газети читаєте? — спитав він.

— Часом читаю, — відповів я.

— Ото й ми читаємо. І надумали влаштувати фальшиве дакай-ство [31] Калічене від індійського дакайт — розбійник. Дакайство — розбійництво. — викрадення. Прибрати того Бінайру кудись, поки четвер минеться, або зробити так, щоб йому не до огляду було. І не хто як я сказав: «Ми на цьому ділі ще й скількись заробимо».

— Провели ми військову раду, гуляючи поза артилерійськими казармами, — підхопив Малвені. — Я був за президента, Ліройд за міністра фінансів, а наш малий Ортеріс за…

— Самого чортячого Бісмарка! Це ж я все діло зладив.

— Той настирний Бінайра сам усе за нас і зробив, — провадив Малвені, — бо ми, їй-богу, й гадки не мали, що станеться за хвилину. Він ходив по базару, купував то те, то се. А вже сутеніло. Ми стояли та дивились, як той курдуплик бігає з крамнички в крамничку та силкується, щоб чорношкірі малум [32] Тут і далі індійські слова, часом покалічені: малум — розуміти; бат — мова, слово; джальді — хутко; джхіль — озеро; чірія — пташка; джаханнум ке муафік — як у пеклі; самджа — зрозумів; боло — скаже; чуп — мовчи; чал — їдь; дехка — бач; адха — пів; ахіста — поволі; шайтан ке муафік — як чорт; хуш — задоволений; бахут ачча — дуже добре. його бат. Аж ось він підкочується до нас із оберемком усякого дріб’язку, що накупив, та й каже так поважно, випнувши черевце: «Слухайте, солдатики, — каже, — ви не бачили полковникової коляски?» — «Коляски? — перепитує Ліройд. — Ніякої коляски тут нема, тільки одна ікка». — «А що це таке?» — питає той Тріґ. Ліройд і показав йому ту ікку, що стояла трохи віддалік на вулиці, а він тоді: «Ох, та це ж справжній Схід! Поїду іккою!» Я й бачу, що наш полковий святий віддає нам цього Тріга в руки з усіма тельбухами. Біжу до тої ікки й кажу чортяці візникові: «Чуєш, ти, чорнопикий, онде той сахіб хоче твою ікку найняти. Щоб ти його джачьді відвіз до Падшахі- джхілю, — а це миль за дві звідти, — постріляти чірія — куликів. Вези його джаханнум ке муафік, малум ? Як сто чортів! І не балакай до сахіба, бо він однаково твоєї мови не самджа. А як він що боло , ти собі чуп та чал. Дехкха? Перші адха милі від табору їдь ахіста. А тоді чал, шайтан ке муафік, і що довше будеш чуп та що джальдіше будеш чач, то дужче хуги буде сахіб. І на ось рупію». Візник зразу дотямив, що тут чимсь непростим пахне. Вишкірив зуби й відказує: « Бахут ачча! Гнатиму чимдуж!» А я молюся, щоб полковникова коляска не над’їхала, поки мій любий Бінайра з ласки Божої від’їде. А курдуплик кладе свій накуплений мотлох у ікку й сам туди лізе, як гладка морська свинка. Хоч би був на пиво дав нам за те, що помогли додому дістатись. Я тоді своїм хлопцям кажу: «Він поїхав до Падшахі -джхілю».

Далі повів Ортеріс:

— А тут саме надбіга малий Балду, синок одного артилерійського конюха. В Лондоні з нього був би добрячий газетяр, такий хлопець кмітливий та на всякі штуки вдатний. Він бачив, як ми садовили Бінайру в ту вутленьку коляску, отож і питає: «Що ви хочете з ним зробити, сахіби ?» А Ліройд піймав його за вухо та й каже…

— Та й кажу, — підхопив Ліройд. — «Чуєш, хлопче, той пан хоче, щоб завтра, в четвер, викочували гармати, а це ж тобі зайва робота. Отож сідай на тат [33] Тат, тату — коник. , бери лакрі [34] Лакрі — дрючок. та жени чимдуж до Падшахі -джхілю. Перейми оту ікку й скажи візникові по-своєму, що ти їдеш його змінити. Той сахіб твоєї бат не тямить, і він чоловічок миршавенький. Ти зажени ікку в Падшахі- джхіль , просто в воду. Покинь сахіба там, а сам махай додому. І на ось рупію».

Потім заговорили навперемінку Малвені з Ортерісом.

Почав Малвені, а далі ви вже самі розбирайте, хто що сказав.

— Той Балду був з біса хитре чортеня… Каже: « Бахут ачча», — та й побіг… Та ще й моргнув нам… А я кажу, що тут можна грошенят добути… А я хотів побачити, чим скінчиться наша кампанія… То я й кажу: «Гайда, хлопці, до Падшахі- джхілю … Та порятуємо курдуплика від кровожерного дакайта Балду… З’явимось, наче рятівники у п’єсі, що ото в театрі Вікторії… Отож поперли ми до джхілю, аж чуємо, ззаду ніби чорти женуться, і випереджає нас чвалом троє хлопчаків на косарських конячках… Щоб я скис, коли Балду не зібрав цілу армію дакайтів… Аби все як слід упорати. Отож вони летять, і ми летимо, просто лускаємо зі сміху, а добігаємо до джхілю… і чуємо — жалібні зойки линуть у вечірній тиші. (Ортеріса пиво вже вкинуло в поетичний настрій).