Герман Мелвіл - Мобі Дік, або Білий кит

— Той із вас, хто першим побачить кита з білою головою, зі зморщеним лобом і скривленою щелепою; той із вас, хто першим сповістить мене про білоголового кита з трьома вм'ятинами біля хвоста з правого борту, той із вас, хлопці, хто першим побачить білого кита, отримає цю унцію золота!

— Ура! Ура! — вигукували матроси, шалено розмахуючи шапками, поки Ахаб прибивав монету до щогли.

— Білий Кит, чуєте, — повторив капітан, кидаючи на палубу молоток. — Білий Кит. Пильнуйте ж, матроси. Видивляйтеся білу воду. Коли побачите хоча б одну білу бульбашку, скажіть про це.

Тештіго, Деггу і Квіквег весь час слухали його з більшою увагою та цікавістю, ніж інші; а тепер, почувши слова про зморщений лоб і скривлену щелепу, кожен із них здригнувся, наче від якогось раптового спогаду.

— Капітане Ахаб, — мовив Тештіго, — чи це не той Білий Кит, якого дехто називає Мобі Дік?

— Мобі Дік? — вигукнув Ахаб. — Отже, ти знаєш цього кита, Тешу?

— Він махає хвостом, сер, перш ніж пірнути? — спитав індіанець.

— І фонтан у нього незвичайний, так, капітане? — втрутився Деггу. — Розлогий навіть для кашалота і дуже сильний.

— І в шкура один, два, три — о, багато гарпун, еге, капітане? — схвильовано загукав Квіквег. — І всі так круть… круть… як оце… — і, не знаходячи слів, він почав крутити рукою, ніби відкорковуючи пляшку, — як оце…

— Як штопор! — вигукнув Ахаб. — Так, Квіквегу, у його тілі багато гарпунів, і всі вони покручені та викривлені; так, Деггу, фонтан у нього великий, наче сніп пшениці, і білий, наче купа овечої вовни у нас в Нентакеті під час щорічної стрижки; так, Тештіго, пірнаючи, він високо здіймає хвоста, наче то порваний клівер тріпоче під шквалом. Смерть і пекло! Це Мобі Дік! Мобі Дік! Мобі Дік!

— Капітане Ахаб, — заговорив Старбак, який весь час стояв поруч із Фласком і Стаббом і дивився на свого командира дедалі з більшим подивом, але тепер наче знайшов якесь пояснення для всього, що відбувалося. — Капітане Ахаб, я також чув про Мобі Діка. Чи це не той Мобі Дік, що залишив вас без ноги?

— Від кого ти про це чув? — заволав Ахаб, та потім, хвилю помовчавши, відповів спокійніше: — Це правда, Старбаку, це правда. Хлопці, це Мобі Дік звалив мою щоглу, Мобі Дік поставив мене на цю мертву колоду. Це правда, правда! — повторив він із моторошним, нелюдським риданням у голосі, наче лось, поранений у серце. — Так, це він, Білий Кит, будь він проклятий, обкарнав мою палубу, зробив мене на все життя жалюгідним калікою! — І, здійнявши руки догори, він виголосив своє жахливе прокляття: — Так! Я буду переслідувати його і за мисом Доброї Надії, і за мисом Горн, і за норвезьким Мальстремом, і в пекельному полум'ї, і ніщо не змусить мене відмовитися від гонитви. Ось для чого ми вийшли в море, хлопці! Гнатися за Білим Китом по всій земній кулі, поки він не випустить фонтан чорної крові і не покаже своє біле черево. Що скажете, матроси? Чи згодні ви на таку умову? На вигляд ви хлопці сміливі.

— Згодні, згодні! — загукали гарпунери і матроси, ступивши вперед, до свого шаленого капітана. — Пильнуй і бий Білого Кита на смерть!

— Благослови вас Бог, хлопці! — І розпач, і нестямна радість бриніли в його голосі. — Благослови вас Бог. Гей, стюарде! Тягни сюди ром! Містере Старбак, чому ви спохмурніли? Чи ви не згодні переслідувати Білого Кита? Не готові стати на прю з Мобі Діком?

— Я ладен стятися з його кривою пащекою і з самою смертю, капітане, якщо це буде потрібно для нашого промислу; але я прийшов на цей корабель, щоб шукати китів, а не помсти для свого капітана. Скільки бочок ви отримаєте з цієї помсти, капітане Ахаб, навіть якщо її здобудете? На нашому нентакетському ринку вона матиме невелику ціну.

— Нентакетський ринок! Мені до нього байдуже. Підійди ближче, Старбаку, тут треба дивитися в корінь. Нехай успіх вимірюється грішми, мій друже, нехай гендлярі підраховують бариші на цій біржі — нашій планеті, нехай вкриють її золотими гінеями по три штуки на кожний дюйм, — і тоді, чуєш, навіть тоді помста збагатить мене отут!

— Він б'є себе в груди, — прошепотів Стабб. — А це ж навіщо? Стук гучний, та якийсь порожній.

— Мститися нерозумній істоті! — вигукнув Старбак. — Істоті, яка напала на вас просто з несвідомого інстинкту! Це божевілля! Капітане Ахаб, зачаїти зло проти нерозумного створіння — це значить піти проти Бога.

— Знову подивися глибше. Усі предмети, які ми бачимо, — це лише картонні маски. Але в кожному явищі, у вчинках, у діях крізь дурну машкару проступають незнайомі риси якоїсь розумної волі. І якщо ти можеш завдати удару — пробий цю маску наскрізь! А як в'язень вирветься на волю, якщо не проб'є стіни своєї в'язниці? Білий Кит для мене — це стіна, зведена переді мною. Іноді мені здається, що за нею немає нічого. Та байдуже. Мені вистачить і його самого, він викликав мене на бій, я бачу в ньому безжальну силу, що живиться незбагненною жорстокістю. І оцю незбагненну жорстокість я ненавиджу найбільше; і байдуже, що являє собою цей Білий Кит — чиєсь знаряддя чи самостійну силу; йому все одно не сховатися від моєї ненависті. Не кажи мені про Бога, Старбаку, я постану проти самого сонця, якщо воно скривдить мене. Адже якщо воно могло мене скривдити, то і я можу завдати йому удару; життя — це чесна гра, і кожне з божих створінь скоряється законам справедливості. Та мені немає місця і в цій чесній грі. Хто вищий від мене? Справедливість не має межі. Не дивися на мене так, чуєш? Погляд недоумка ще тяжче витримати, ніж погляд сатани. Еге, ти вже червонієш і бліднеш; моя жага запалила твій гнів. Слухай, Старбаку, слова, сказані в гніві, не лишають слідів. Є люди, чиї гнівні слова не принижують. Я не хотів тебе розгнівити. Забудь про це. Поглянь на ці турецькі вилиці, вкриті плямами засмаги, — справжні живі картини, намальовані сонцем. О, ці леопарди-язичники, нерозумні, безбожні створіння, що не знають і не шукають сенсу свого полум'яного життя! Поглянь на команду, друже Старбак! Хіба всі вони не підуть за Ахабом проти Білого Кита? Поглянь на Стабба! Він сміється! Поглянь на того чилійського матроса! Він аж розсівся від сміху. Чи може самотнє деревце вистояти в такій бурі, Старбаку? Та й про що, власне, йдеться? Поміркуй як слід. Треба тільки забити кита, — Старбаку це під силу. От і все. Чи може статися, щоб перший гарпун Нентакету не вийшов на лови, коли кожен із матросів уже взяв точильний камінь? Еге! Я бачу, ти в сум'ятті, тебе вже понесла висока хвиля! Ну, то кажи, кажи! Отож, ти мовчиш, твоє мовчання вже саме по собі багато значить. (Убік.) Щось вирвалося в мене з ніздрів — і він це вдихнув. Тепер Старбак мій, тепер він мусить скоритися — чи відкрито постати проти мене.