Герман Мелвіл - Мобі Дік, або Білий кит

— Ви дали обітницю спіймати Білого Кита; і ваша обітниця не слабша від моєї. А старий Ахаб дав обітницю серцем, тілом і душею, усім життям. І щоб ви бачили, як б'ється це серце, погляньте — отак я задуваю останній страх! — І одним подихом він загасив вогонь на лезі гарпуна.

Як під час грози на рівнині люди тікають від могутнього самотнього в'яза, чия висота і міць роблять його сусідство ще більш небезпечним, бо притягують блискавку, так і при останніх словах Ахаба моряки сахнулися від нього з бентежним острахом.

(Ахаб стоїть біля стерна. До нього підходить Старбак.)

— Треба спустити грот-марса-рей, сер. Марсафал послабшав, а підвітряний топенант зараз лусне. Дозвольте спускати?

— Нічого не спускайте; підв'яжіть вітрила. Якби в мене були брам-стакселі, я б їх зараз теж підняв.

— Сер… Заради Бога! Сер!

— Ну?

— Якорі зараз зірвуться. Мені підняти їх на палубу?

— Нічого не спускати і нічого не піднімати; усе закріпити. Вітер дужчає, та поки не перевищив граничної позначки в моїх таблицях. Скоріше, і глядіть же, щоб усе було зроблено. Клянуся щоглами та кілем! За кого він мене має — за горбатого шкіпера якогось берегового корита? Спустити мій грот-марса-рей! Ох, нікчемні людці! Високі снасті — для лютих вітрів, а снасть мого мозку сягає грозових хмар. То що, я маю його спустити? Тільки боягузи спускають у бурю снасті свого мозку. Як вони там розшумілися, нагорі! Я б вважав це божественним громом, якби не знав, що кольки — шумна недуга. Тож нехай приймуть ліки!

(Стабб і Фласк, сидячи верхи на фальшборті, закріплюють додатковими найтовами якорі, що висять за бортом.)

— Ні, Стаббе; можеш бити по цьому вузлу скільки хочеш, та в мене ти не увіб'єш щойно тобою сказаного. Чи давно ти мовив зовсім інше? Чи ти не казав, що будь-який корабель, на якому йде Ахаб, мусить зробити додатковий внесок на страхування, наче він навантажений з корми пороховими бочками, а з носа ящиками сірників? Ні, стривай; казав ти таке чи ні?

— Ну, казав, то й що? Відтоді навіть моє тіло дещо змінилося, то чом би мені не змінити думку? До того ж, навіть якщо ми завантажені з корми пороховими бочками, а з носа сірниками, то як у біса ці сірники можуть загорітися тут, у цьому мокряччі? Тут навіть ти, чоловіченьку, не загоришся, дарма що волосся в тебе як вогонь. Ану, струснися, Фласку; та ти ж Водолій, он у тебе з-за коміра скільки води ллється — на цілу бочку. Тепер бачиш, що проти цього додаткового ризику морські страхові товариства мають додаткові гарантії? Ми ж тут наче водопроводи, Фласку. Та слухай далі, я тобі відповім на друге питання. Тільки спершу попни ногу з цього якоря, щоб я міг накинути кінець; отак. А тепер слухай. Знаєш, у чому головна різниця між тим, хто у шторм тримається за щогловий громовідвід, і тим, хто у шторм стоїть біля щогли без громовідводу? Невже ти ніяк не второпаєш, йолопе, що з тим, хто тримається за громовідвід, нічого не буде — поки блискавка не влучить у щоглу? То про що взагалі мова? Мабуть, таких кораблів, що мають громовідводи, один на сотню; і Ахаб, — до речі, як і всі ми, друже, — був, на мою скромну думку, не в більшій небезпеці, ніж усі інші моряки на десятках тисяч кораблів, що зараз плавають морями. Та мені здається, Водорізе, ти б хотів, щоб усі люди ходили з малими громовідводами на капелюху, подібними до пір'їни у гвардійського офіцера, і щоб вони ззаду волочилися, як офіцерські шарфи? Чого ти такий нерозумний, Фласку? Це ж просто — бути розумним; чого ж ти не хочеш? Кожен, у кого є бодай півока, може бути розумним.

— Не знаю, Стаббе. Іноді здається, що це досить важко.

— Еге ж, коли стоїш мокрий як хлющ, розумним бути важко, це ти правду кажеш. А я весь у цій мокротечі. Ну, та дарма. Візьми найтов і тягни сюди. Здається, ми тут кріпимо ці якорі так міцно, наче їм уже ніколи не судилося стати нам у пригоді. Принайтовити тут ці два якорі, Фласку, це ж усе одно, що зв'язати людині руки за спиною. А які ж великі та щедрі руки! Залізні кулаки, га? Ну, та й хватка ж у них! Я оце думаю, Фласку, чи наш світ стоїть десь на якорі? Якщо на якорі, то ланцюги в нього збіса довгі. Отак, лупони по цьому вузлу ще разочок, та й годі. Отак. По землі пройтися, звісно, краще, та по палубі теж нічогенько. Слухай, викрути мені поли бушлата, будь ласкавий! Дякую. У фраку ходити — то сміхота; але в морі у шторм, Фласку, як на мене, слід носити фрак із довгими фалдами. Вони звужуються донизу, і вода по них стікала б чудово. Або, наприклад, трикутні капелюхи: це ж водостічні ринви, Фласку. Все, більш ніяких штормівок та матроських шапок! Одягну фрак-ластівку та котелок; отакі справи! Ха! Полетіла моя шапка за борт; Господи, і що це вітри такі нечемні! Ніч таки паскудна, друже.