Герман Мелвіл - Мобі Дік, або Білий кит

Розміри скелета, які я тут наведу, взяті мною verbatim [331]з моєї власної правиці, де вони були витатуйовані на моє прохання, оскільки в той бурхливий мандрівний період мого життя я не мав більш надійної можливості зберегти такі цінні статистичні дані. Та місця в мене було обмаль, бо я хотів лишити ще якийсь клаптик несписаним для однієї поеми, яку тоді вигадував, і я не став клопотатися про зайві дюйми; та вони й не потрібні, коли йдеться про справжні розміри левіафана.

Насамперед я хотів би навести тут одне особисте міркування щодо живої маси левіафана, скелет якого ми зараз продемонструємо. Це міркування може бути корисним.

Згідно з моїми ретельними підрахунками, почасти основаними на даних капітана Скорсбі, що приписував сімдесят тонн ваги найбільшому з гренландських китів, який має шістдесят футів у довжину, — отож, згідно з моїми ретельними підрахунками найбільший із кашалотів, що має вісімдесят п'ять — дев'яносто футів у довжину і майже сорок футів в обхваті у найтовщому місці, повинен важити щонайменше дев'яносто тонн; тому, якщо вважати, що на одну тонну припадає тринадцять чоловік, він переважить населення цілого селища в тисячу сто жителів.

Лишень подумайте — скільки мізків треба запрягти, наче волів до одного воза, щоб цей левіафан хоч на йоту підкорився уяві сухопутної людини!

Оскільки я вже демонстрував вам з усіх сторін його череп, дихало, щелепу, зуби, хвіст, лоб, плавці та інші частини, тепер мені лишається тільки виокремити те, що є найбільш цікавим у його оголеному скелеті. Та оскільки велетенський череп становить найскладнішу його частину і оскільки в цьому розділі не буде про нього жодної згадки, — конче необхідно, щоб ви весь час тримали його в пам'яті чи під пахвою, інакше у вас не виникне правильного уявлення про всю конструкцію, до розгляду якої ми переходимо.

Завдовжки скелет кита на острові Транке налічував сімдесят два фути; а це означає, що в повному покриві і живому протягу він мав дев'яносто футів довжини; адже скелет кита поступається його тілу за розмірами десь на одну п'яту. З цих сімдесяти двох футів близько двадцяти припадало на череп із щелепою, і лише п'ятдесят — на хребет. А до хребта на ділянці, що займає третину його довжини, кріпилася могутня кругла коробка ребер, що колись містила всі його життєво важливі органи.

Мені ця грандіозна клітка з довгим, рівним стовпом хребта, що відходив від неї прямою смугою, дуже нагадувала каркас великого корабля на стапелях, у якому лише двадцять голих шпангоутних ребер встигли вставити у кіль, що стирчить позаду довгою оголеною колодою.

Ребер було по десять з кожного боку. Перше, якщо рахувати від шиї, мало шість футів у довжину; друге, третє й четверте різнилися за довжиною — кожне було трохи довшим від попереднього; п'яте ребро, одне з центральних, становило вісім футів та кілька дюймів. Інші ребра послідовно зменшувались, і останнє — десяте — мало лише п'ять футів у довжину. Їхня товщина здебільшого відповідала довжині. Центральні ребра були найбільш вигнутими. Подекуди на Арсакидських островах їх перекидають через невеликі річки замість пішохідних мостів.

Розповідаючи про ці ребра, я не можу знову не дивуватися тій обставині, про яку вже не раз згадувалося в цій книзі, що скелет кита за своїми обрисами дуже різниться від його живого тіла. Найдовше ребро у скелеті Транко за життя кита містилося в найтовщому місці його тіла. А далі, там, де я тепер бачив лише голий хребет, усе колись було вкрите багатьма тоннами плоті, м'язів, крові та нутрощів. Іще далі я бачив на місці широких плавців дві безладні купи білих суглобів; а там, де колись були могутні й величні, але безкістні хвостові лопаті, — нічого, порожньо!

Яка це безнадійна дурість для боязкої, недосвідченої людини, думав я, намагатися осягнути цього дивовижного кита, розглядаючи його мертвий куций кістяк, що лежить у тихому гаю. Ні! Тільки у смертельній небезпеці, у кипені, збитому лютими ударами його хвоста, тільки в морі, глибокому та безмежному, можна осягнути справжню велич живого левіафана.

Повернімося до хребта. Для того щоб уявити його якомога чіткіше, краще буде поставити всі хребці один на одний за допомогою підйомного крана. Це робиться не так скоро. Але тепер, коли справу зроблено, бачимо, що він вельми схожий на Александрійський стовп Помпея. [332]

Загалом у ньому більше сорока хребців, не скріплених між собою. Вони лежать у кістяку, наче великі, шкарубкі блоки кам'яного мурування, що утворюють суворі обриси готичного шпилю. Найбільший хребець — у середньому відділі — має три фути в довжину і більше чотирьох у висоту. Найменший — у тому місці, де хребет, звужуючись, переходить у хвіст, — має лише два дюйми у висоту і схожий на білу більярдну кулю. Мені казали, що там були й дрібніші хребці, та їх десь затягла бешкетлива канібальська малеча — діти жерців; вони гралися цими хребцями замість мармурових кульок. Отже, як бачимо, навіть хребет найвеличнішого з живих створінь зводиться нінащо і переходить у дитячу забавку.