Айн Ренд - Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або

Даґні відчувала небезпеку, як складову своєї роботи. Вона більше не мала жодного особистого стосунку до неї. Дике відчуття, що охопило її, було майже радістю. Це був останній шал програної битви. Ні! — подумки кричала вона, кидаючи виклик руйнівникові, світові, який вона покинула, минулим рокам, довгій низці поразок. Ні!.. Ні!..

Ні!..

Вона ковзнула очима по панелі інструментів і раптом застигла, затамувавши подих. Коли вона востаннє дивилася на нього, її висотомір показував три тисячі триста п’ятдесят метрів. А тепер на ньому була цифра три тисячі п’ятдесят. Але дно долини не наблизилося. Воно залишалося на тій самій відстані, на якій було, коли вона вперше поглянула вниз.

Вона знала, що цифра дві тисячі чотириста метрів означає рівень землі у цій частині Колорадо. Але Даґні не відчувала свого зниження.

Вона не помічала, що земля, така чітка та близька з висоти, здавалася тепер надто туманною і далекою. Вона дивилася на ті ж скелі, з тієї ж точки, але вони не збільшувалися, їхня тінь не рухалась, а дно долини світилося тим таки дивним неприродним світлом.

Даґні подумала, що висотомір зламався і продовжувала кружляти. Вона побачила, що стрілка приладу падає; бачила, що гранітні стіни піднімаються, бачила, що кільце гір стає дедалі вище; їхні вершини, тісно змикаючись, поринають у небо. Але дно долини залишається незмінне, немовби вона падає у безмірну криницю, дна якої ніколи не досягнути. Стрілка продовжувала падати: дві тисячі дев’ятсот, дві тисячі вісімсот, дві тисячі сімсот, дві тисячі п’ятсот.

У спалаху світла, що вразив її, не було джерела. Воно вибухнуло, як повітря, сліпучим холодним вогнем, несподівано і беззвучно. Ударом її відкинуло назад, руки випустили штурвал і вона затулила ними очі. За якусь мить знову вчепилася у штурвал, спалах світла згас, але літак трусило, на вуха тиснула тиша, а гвинт застиг: її двигун заглух.

Даґні намагалася підняти машину вгору, але літак опускався вниз. Вона побачила, що назустріч летить земля. Не безформні кам’яні брили, а зелена трава там, де досі не було жодного поля.

Часу розгледіти решту не було. Не було часу на пошуки пояснень. Не було часу на вихід зі штопора. Земля насувалася на неї зеленою стелею, була вже за кількасот метрів, і ця відстань стрімко скорочувалася.

Розгойдуючись з боку в бік, як розбите вагадло, вчепившись у штурвал, то на сидінні, то на колінах, вона намагалася змусити літак до плавної посадки, щоб приземлитися на живіт, натомість зелене поле кружляло навколо неї, прокочувалося над нею, а потім унизу. Його спіральні кільця дедалі ближчали. Вчепившись у штурвал, не знаючи, чи вдасться їй посадити літак і приборкати зникомий простір і час, вона відчувала в усій повній, шаленій чистоті особливу сутність існування, яке завжди належало їй. В освяченій миті любові, в її бунтівному запереченні катастрофи, в її любові до життя і до тієї найбільшої коштовності, якою була вона сама, вона відчула могутню, горду впевненість у тому, що виживе.

І Даґні відповіла землі, що летіла їй назустріч; вона чула у своїй свідомості, як насмішку над долею, як крик непокори, слова, які вона ненавиділа, які досі були для неї символом поразки, відчаю та благання про допомогу:

— Чорт забирай! Хто такий Джон Ґолт?

Ми стартували у вересні 2006 року в Києві. Сьогодні ми працюємо майже у всіх сегментах українського книжкового ринку і видаємо художню прозу, історичну мемуаристику й есеїстику, ділову та світоглядну літературу.

Ви розгорнули одну з наших книг, яку ми створювали для того, щоб вразити, здивувати й об’єднати читачів. Яка ціль будь-якого автора, опублікованого нами?

Розважити і навчити новому? Так. Ми працюємо для інтелектуального задоволення найвибагливішого читача. Прославитися? Цілком можливо, ми видаємо найнесподіваніші тексти, які нам вдалося знайти. Якщо ви щойно прочитали найцікавішу і найкориснішу у вашому житті книгу, розкажіть нам про неї.

Ми працюємо, щоб зацікавити вас особисто.

Якщо ми допоможемо вам створити нові ідеї, сенси, проекти і цінності — ми здійснимо українську культурну революцію і на рівні думок, емоцій, і в реальності. Ми віримо в соціальний капітал.

Революція Гідності триває. Революційне мислення і вільні мізки — це наш з вами капітал. Українці прагнуть бути ближчими до європейського культурного простору та шукають концептуальні ультрасучасні культурні ініціативи, яких не було до сьогодні.