Генрик Сенкевич - Потоп. Том II

Здесь есть возможность читать онлайн «Генрик Сенкевич - Потоп. Том II» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Потоп. Том II: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Потоп. Том II»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Потоп» – історичний роман-епопея польського письменника Генрика Сенкевича (1846—1905), лауреата Нобелівської премії з літератури (1905). Це друга частина історичної трилогії, куди також входять романи «Вогнем і мечем» та «Пан Володийовський». Сюжет «Потопу», заснований на історичних подіях, пов’язаний з так званим Шведським потопом, коли до Речі Посполитої вторглися шведи (1655—1660).
Час дії роману триває з 1654 по 1657 рік. На тлі широкої панорами життя Речі Посполитої середини XVII століття автор детально описує хід війни, на першому етапі якої, в результаті численних зрад польських магнатів, шведи практично без зусиль захоплюють країну. Велику увагу в «Потопі» приділено героїчній обороні Ясногорського монастиря, де зберігається особливо шанована в Польщі Ченстоховська ікона Божої Матері, і взагалі тій ролі, яку ця оборона зіграла в підйомі національного духу. Цей опір привів, зрештою, до відродження Речі Посполитої і повного вигнання загарбників.
У цих драматичних історичних подіях бере безпосередню участь молодий полковник Анджей Кміциц, який на початку Шведського потопу прилучився до прошведських сил, проте потім перейшов на сторону патріотів і численними військовими подвигами спокутував провину. Багато в чому цим він міг завдячити своїй нареченій Оленьці Білевич.

Потоп. Том II — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Потоп. Том II», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У хаті зробилося тихо, лише цвіркуни розпочали свою звичайну музику, а в прилеглій коморі миші шаруділи в купі непотребу. Час від часу хворий прокидався і марив, либонь, у гарячці, бо до вух Сороки долітали безладні його слова:

– Ваша величносте, відпустіть. Вони зрадники. Всі їхні таємниці викрию. Річ Посполита – це червоне сукно. Гаразд, маю вас, шановний княже… Тримай!.. Ваша величносте!.. Туди, бо там зрада!

Сорока піднявся на тапчані і дослухався, але хворий, зойкнувши раз і ще раз, засинав, а потім знову прокидався і кликав:

– Олюнько! Олюнько, не гнівайся!..

Лише близько півночі він повністю заспокоївся і міцно заснув. Сорока також задрімав, але скоро його розбудив тихий стукіт у двері оселі.

Досвідчений жовнір розплющив очі негайно ж і, схопившись на рівні ноги, вийшов із хати.

– А що там?

– Пане вахмістр, смолокур утік.

– До ста чортів! Та він нам сюди розбійників приведе. А хто його пильнував?

– Білоус.

– Я пішов із ним напоїти наших коней, – виправдовувався Білоус. – Наказав йому відро тягнути, а сам шкапу тримав.

– І що? У криницю стрибнув?

– Ні, пане вахмістре, лише поміж колод, що їх біля криниці купа лежить нарубаних, і в корчі. Я впустив коней, бо хоч би й розбіглися, то тут є інші, і побіг за ним, aлe в першому ж долі застряг. Ніч, темно, лобуряка місце знає, то й помчав. Трясця його матері!

– Наведе він нам сюди чортяк, ой наведе. Щоб його блискавки били!..

Вахмістр змовк, але за мить продовжив:

– Ми не лягатимемо, треба наглядати до ранку, будь-якої миті банда надійти може.

І подаючи приклад іншим, сам засів на порозі халупи з мушкетом у руці, жовніри ж посідали біля нього, то балакаючи між собою тихцем, то підспівуючи впівголоса, то прислухаючись, чи поміж нічних відголосів бору не вчується тупіт і фиркання коней, що наближаються.

Ніч була погожа та місячна, але галаслива. У лісових глибинах кипіло життя. Була то шлюбна пора, тож звучали навколо грізні ревіння оленів. Відголоси ці, короткі, храпливі, сповнені гніву та запеклості, лунали звідусіль, в усіх частинах лісу, в глибинах і ближче, часом близько, тут же, майже за сто кроків за хатою.

– Якщо вони підійдуть, то також будуть порикувати, щоб нас одурити, – зауважив Білоус.

– Гей! Цієї ночі вже не прийдуть. Перш ніж чолов’яга до них встигне, то вже день буде! – припустив інший жовнір.

– За дня, пане вахмістре, варто було б цю хату перетрясти і під стінами покопатися, бо якщо тут розбійники мешкають, то й скарби мусять бути.

– Найкращі скарби – он у тій стайні, – заперечив Сорока, вказуючи рукою на шопу.

– Візьмемо?

– Бовдур! Звідси виходу немає, саме багно навколо.

– Але ж ми приїхали.

– Бог нас провів. Жива душа тут не пройде і не вийде, якщо дороги не знає.

– За дня знайдемо.

– Не знайдемо, бо навмисно тут заболочено і сліди фальшиві. Не треба було хлопа відпускати.

– Відомо, що гостинець звідси за день дороги, – сказав Білоус, – і в тому боці.

Він вказав пальцем на східну частину лісу.

– Будемо їхати, поки не виїдемо – ось що!

– І ви гадаєте, що вже пани, якщо опинимось на тракті? Краще вже тут куля розбійника, ніж там зашморг.

– Не розумію, – здивувався Білоус.

– Бо там нас уже точно шукають.

– Хто, батьку?

– Князь.

Тут Сорока раптом замовк, а за ним і інші, немов переляк їх охопив.

– Ой! – зойкнув нарешті Білоус. – Тут зле і там не добре, як не верти!

– Загнали нас, як сіромах, у тенета. Тут розбійники, а там князь! – зронив інший жовнір.

– Нехай його там блискавка спалить! Я волію мати справу з розбійником, ніж із характерником, – зауважив Білоус, – бо що цей князь несамовитий, немає жодних сумнівів. Завратинський навіть із ведмедем на рівних боровся, а той йому шаблю видер, як дитині. Не може інакше бути, він його заворожив, а те, що я бачив, як потім на Вітковського кинувся, то на очах виріс, як сосна. Якби не те, я б його живого не випустив.

– Тепер втішайся, що на нього не кинувся.

– А що я мав робити, пане вахмістре? Я думав так: сидить на кращому коні, отже, якщо захоче, то втече. А нападе, то я не захищуся, бо в характерників нелюдська сила. На очах тобі зникне або димом закуриться.

– Це правда, – погодився Сорока, – бо коли я в нього стріляв, то його наче туманом заслонило і я схибив. З коня кожен схибити може, коли шкапа вертиться, але щоб зі землі, то мені вже років із десять такого не траплялося.

– Та що тут балакати, – промовив Білоус, – краще полічити: Любенець, Вітковський, Завратинський, наш полковник – і всіх один чоловік здолав, і то беззбройний, таких людей, із котрих кожен із чотирма не раз собі раду давав. Без бісівської допомоги не міг би він цього досягти.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Потоп. Том II»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Потоп. Том II» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Потоп. Том II»

Обсуждение, отзывы о книге «Потоп. Том II» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x