Генрик Сенкевич - Потоп. Том II

Здесь есть возможность читать онлайн «Генрик Сенкевич - Потоп. Том II» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Потоп. Том II: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Потоп. Том II»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Потоп» – історичний роман-епопея польського письменника Генрика Сенкевича (1846—1905), лауреата Нобелівської премії з літератури (1905). Це друга частина історичної трилогії, куди також входять романи «Вогнем і мечем» та «Пан Володийовський». Сюжет «Потопу», заснований на історичних подіях, пов’язаний з так званим Шведським потопом, коли до Речі Посполитої вторглися шведи (1655—1660).
Час дії роману триває з 1654 по 1657 рік. На тлі широкої панорами життя Речі Посполитої середини XVII століття автор детально описує хід війни, на першому етапі якої, в результаті численних зрад польських магнатів, шведи практично без зусиль захоплюють країну. Велику увагу в «Потопі» приділено героїчній обороні Ясногорського монастиря, де зберігається особливо шанована в Польщі Ченстоховська ікона Божої Матері, і взагалі тій ролі, яку ця оборона зіграла в підйомі національного духу. Цей опір привів, зрештою, до відродження Речі Посполитої і повного вигнання загарбників.
У цих драматичних історичних подіях бере безпосередню участь молодий полковник Анджей Кміциц, який на початку Шведського потопу прилучився до прошведських сил, проте потім перейшов на сторону патріотів і численними військовими подвигами спокутував провину. Багато в чому цим він міг завдячити своїй нареченій Оленьці Білевич.

Потоп. Том II — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Потоп. Том II», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Але позаяк цей схрон із певних причин не здавався йому безпечним, Сорока хотів знати, чого триматися, і тому наказав жовнірам чатувати при дверях і вікнах хати, а сам звелів смолокурові:

– Бери, хлопе, ліхтар і ходи зі мною.

– Хіба скіпкою вельможному панові присвічу, бо ліхтаря не маю.

– То світи скіпкою, якщо спалиш шопу та коней, мені байдуже!

За такої dictum 1 1 Dictum ( лат. ) – заява. , ліхтар усе ж у коморі знайшовся, вахмістр наказав чоловікові йти вперед, а сам ішов за ним із пістолем у руці.

– Хто живе в цій хаті? – спитав дорогою.

– Пани мешкають.

– Як їх називають?

– Цього мені не можна сказати.

– Щось мені здається, хлопе, що ти таки отримаєш в чоло! – Шановний пане, – відповів смолокур, – якби я збрехав якесь прізвисько, чи ви б це виявили?

– Це правда! А багато цих панів?

– Є старий пан і двійко паничів, а ще двоє челядників.

– То це шляхта?

– Звісно ж, шляхта.

– І тут мешкають?

– Часом тут, а часом Бог зна де!

– А ці коні звідки?

– Пани приводять, а звідки, лише Бог знає!

– Кажи правду: не розбишакують твої пани на дорозі?

– Чи я, чоловіче, знаю? Бачу, що коні беруть, а в кого, це не моя справа.

– А що з кіньми роблять?

– Часом візьмуть із десяток, або дюжину, скільки є, і віються, а куди, цього я також не знаю.

Так розмовляючи, чоловіки дійшли до шопи, з якої чулося фиркання коней, і ввійшли всередину.

– Світи! – наказав Сорока.

Чолов’яга підняв ліхтар угору й освітив коней, що стояли рядком біля стіни. Сорока оцінив одного за одним оком знавця, і головою крутив, язиком цмокав і бурчав:

– Небіжчик пан Зенд був би радий. Польські, московські… А цей валах – німець, і кобила також. Хороші коні. А що ви їм даєте?

– Щоб не збрехати, чоловіче, я тут дві галявини вівсом засіяв ще з весни.

– То твої пани з весни коней приводять?

– Ні, але до мене помічника з наказом прислали.

– To ти їхній?

– Був їхній, перш ніж вони на війну пішли.

– На яку війну?

– Чи я знаю, чоловіче. Пішли далеко, ще торік, а повернулися влітку.

– А чий ти тепер?

– Це королівські ліси.

– Хто ж тебе тут посадив на смолокурню?

– Королівський лісничий, панів родич, котрий із ними цих коней приводив, але він як із ними поїхав, так більше й не повертався.

– А гості якісь тут у панів бували?

– Сюди ніхто не потрапить, бо багно довкола і лише один перехід. Дивно мені, чоловіче, що ви змогли, бо хто не втрапить, того трясовина затягне.

Сорока хотів одразу ж відповісти, що і ці ліси, і цей перехід він знає добре, але, поміркувавши, вирішив за краще змовчати, натомість спитав:

– А великі ці бори?

Чолов’яга не второпав запитання.

– Тобто?

– Далеко йдуть?

– Ой! Та хто їх там пройшов: одні закінчуються, інші починаються, і лише Господь Бог знає, де їх немає. Я там не був.

– Гаразд! – приязно відповів Сорока.

Сказавши це, він наказав хлопові повернутися, а сам завернув до хати.

Дорогою міркував, як йому краще вчинити, і вагався. З одного боку мав бажання, скориставшись відсутністю господарів халупи, забрати коней, як своїх, і з табуном утікати. Здобич була цінна, і коні дуже припали до серця старому жовнірові, але за мить він таки здолав спокусу. Взяти легко, а що далі робити? Багно навколо, один вихід – як на нього натрапити? Випадок їм допоміг, але ще раз може не статися. Йти слідами копит не було сенсу, бо ці мешканці мали достатньо розуму, щоб наробити навмисно слідами фальшивих доріг і зрадливих, що ведуть безпосередньо у болото. Сорока добре знав промисел людей, котрі коні крадуть або здобич беруть.

Думав, зважував, аж ураз ляснув себе долонею в чоло:

– Але ж я дурень! – сказав він. – Та я візьму хлопа на мотузку і звелю випровадити нас на дорогу.

Враз вояк аж затрясся після останньої фрази.

– На дорогу? Але ж там князь і погоня.

«П’ятнадцятьох коней доведеться втратити! – промовив собі подумки старий стріляний горобець із такою печаллю, немовби ці коні змалку ростив. – Не може бути інакше, таки скінчилося наше щастя. Краще сидіти в хаті, поки пан Кміциц не одужає, сидіти з волі мешканців або всупереч їй, а що потім буде, то вже полковника проблема».

Так міркуючи, вахмістр повернувся в оселю. Жовніри пильнували при дверях і хоч бачили здаля ліхтар, що миготів у темряві, той сам, із яким Сорока і смолокур вийшли, однак наказали назватися, хто це, перш ніж пустили їх до хати. Вахмістр дав вказівку, щоб вартові змінилися після опівночі, сам же опустився на тапчан біля пана Анджея.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Потоп. Том II»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Потоп. Том II» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Потоп. Том II»

Обсуждение, отзывы о книге «Потоп. Том II» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x