Генрик Сенкевич - Потоп. Том II

Тут пан Рендзян ретельно описав бійку в «Поклику», нічого не опустив, а коли врешті-решт сказав і те, що йому пан Анджей наказав, дуже здивувалися товариші.

– То він так сказав? – перепитав пан Заглоба.

– Саме так, – підтвердив пан Рендзян. – «Я, каже, ні панові Володийовському, ні конфедератам не ворог, хоча вони й інакше думають. Пізніше все з’ясується, а тим часом хай гурту тримаються, як Бог милий, бо їх віленський воєвода, як раків із сака вибере».

– І сказав, що воєвода вже в поході? – уточнив Ян Скшетуський.

– Говорив лише, що тільки на шведську кінноту чекає і що зараз же на Підляшшя вирушить.

– Що, панове, про це все думаєте? – поцікавився пан Володийовський, споглядаючи на товаришів.

– Дивовижна річ! – промовив пан Заглоба. – Або цей чоловік Радзивіллa зраджує, або нам якусь засідку готує. Але яку? Радить купи триматися, яка шкода може звідси для нас виникнути?

– Що від голоду здохнемо, – пояснив пан Володийовський. – Сам я маю повідомлення, що пан Жеромський, пан Котовський і пан Липницький мають намір розділити хоругви по кількадесят коней і по всьому воєводству розсіятися, бо разом не зможуть прогодуватися.

– А якщо Радзивілл справді підійде? – спитав Станіслав Скшетуський. – То хто ж тоді йому протистоятиме?

Ніхто не зумів відповісти на це запитання, бо справді було ясно, як сонце, що якби великий гетьман литовський підійшов і застав сили конфедератів розпорошеними, то легко їх би поодинці порозбивав.

– Дивовижна річ! – повторив пан Заглоба.

І помовчавши за мить продовжив:

– Пан Кміциц якось підтвердив, що він до нас щиро доброзичливий. Я подумав би, що, може, Радзивіллa покинув. Але тоді б не нишпорив переодягненим, та і то куди? До шведів?

Тут він звернувся до пана Рендзянa:

– Він вам сказав, що на Варшаву їде?

– Еге ж! – підтвердив пан Рендзян.

– Але там уже шведська влада.

– Бa! Вже о цій годині мусив би шведів зустріти, якщо всю ніч їхав, – припустив пан Рендзян.

– Чи ви бачили коли таку людину? – спитав пан Заглоба, глипаючи на товаришів.

– У ньому зло з добром перемішані, як полова зі зерном, це точно, – зауважив Ян Скшетуський, – але щоб у тій пораді, яку нам тепер дає, була якась зрада, то не повірю. Не знаю, куди він їде, чому переодягнений, і даремна річ голову над цим ламати, бо тут є якась таємниця. Але він радить добре, застерігає щиро, можу присягнутися, як також і те, що єдиний для нас порятунок цієї поради послухатися. Хто зна, чи йому знову здоров’ям і життям не завдячуємо.

– Заради Бога! – вигукнув пан Володийовський. – Як же Радзивілл планує сюди припхатися, коли йому на дорозі стоять Золотаренко та піхота Хованськогo. Що іншого ми! Одна хоругва вислизне, та й то в Пільвішкaх мусили собі шаблями дорогу прокладати. Що іншого пан Кміциц, котрий із кількома людьми подорожує, але князь гетьман яким трибом пройде з усім військом? Хіба їх спершу розіб’є.

Ще не встиг договорити пан Володийовський, як двері розчинилися й увійшов стременний.

– Посланець із листом для пана полковника, – оголосив він.

– Давай його сюди! – наказав пан Володийовський.

Пахолок вийшов і за мить повернувся з листом. Пан Міхал мерщій зламав печатку і став читати:

«Чого я вчора не договорив орендареві з Вонсоші, то сьогодні дописую. Гетьман і сам війська проти вас має досить, але навмисно на шведську кінноту чекає, щоб під авторитетом шведського короля на вас іти. Бо якби його септентрони 10 10 Септентрони (від латинського septentrio – північ) – північани, так поляки називали московитів. тоді зачепили, то мусили б і на шведів вдарити, а це означало б війну зі шведським королем. А цього вони б не посміли зробити, не маючи відповідного наказу, бо шведів бояться і відповідальність за початок війни на себе не візьмуть. Вони втямили, що Радзивілл навмисно шведів хоче їм підставляти. Нехай би хоча б одного підстрелили або зарубали, зараз же війна була б. Септентрони тепер не знають, що робити, якщо Литва – піддана шведів. Тому стоять на місці, чекаючи, що буде далі, не воюючи. Саме тому Радзивіллa не чіпатимуть і кривди йому не зроблять, а він прямо на вас піде і по черзі розбиватиме, якщо ви не згуртуєтесь. Богом молю! Зробіть це і воєводу вітебського кличте, бо і йому тепер до вас через септентронів буде легше дістатися, поки вони одурілі стоять. Я хотів вас застерегти під іншим прізвищем, щоб ви легше повірили, але не вийшло, тому своїм підписуюсь. Буде біда, якщо ви не повірите, бо й я вже не той, ким був, а дасть Бог, щось зовсім інше ще про мене почуєте.