Микола Руденко - У череві дракона

Видобувши вчетверо складені аркуші й переглянувши їх, Мирон не одразу помітив щось принципово нове. Правду кажучи, в перші хвилини він взагалі нічого не міг уторопати. Треба було трохи звикнути до стилю, щоб збагнути: він, молодший брат Грицька, бачив світ майже так само, як бачив той, хто його незграбними пальцями виклацував текст, знайдений на клавіатурі друкарської машинки.

Та коли Грицько стверджував, що в тканині Всесвіту слід розрізняти живу плоть Моносу, мертву плоть і тінь живої плоті, це змушувало підстьобувати уяву, бо такі категорії не зустрічалися в жодній із земних філософських систем. Поділ матерії на три категорії (точніше — на дві, бо третя вже не є матерія, а тільки її тінь) вимагав не приблизного розуміння — це вже було щось конкретне, отже, тут потрібне точне мислення.

Грицько писав:

«Поза цим у світі взагалі нічого немає — ні там, де панує Монос, ні там, де лежать цілинні, не засіяні Моносом товщі світової безмежності, тобто поза Рухом, поза Духом, поза Буттям…»

Поволі Мирон почав розуміти, що його старший брат так само, як і сучасні космологи, окреслює сферу Всесвіту скінченим радіусом. Далі, поза цієї сферою, лежать саме оті товщі світової безмежності, де, на його думку, немає живої плоті — отже, нема й того, що ми називаємо власне буттям. Матерія існує, але вона непорушна, безжиттєва, не одухотворена: немає ні світла, ні темряви, ні часу, ні простору — все це є лише там, де живе Монос. Або, нашою мовою, там, де є освоєний Світлом простір. Проте Світло й темрява — поняття суб’єктивні, вони засновані на властивостях наших чуттєвих рецепторів, через те Грицько їх не вживає.

У філософській системі Грицька було щось схоже з платонізмом: небуття він пов’язував з матерією й простором. Але ж тільки в цій частині схожість була добре виявлена, хоч і не цілком: що таке мертва плоть?..

Далі Грицько писав:

«Ви надто багато сил віддали практичним потребам вашої цивілізації — через те ваша фізика поки що несинтезована, вона подрібнена на частки знань, що розкотилися, мов краплини ртуті. Теорія відносності намагається зібрати знання в єдиному фокусі, але й вона вимушена спинитися на півдорозі, бо заважає традиція вузького практицизму: обов’язково все має бути вивірено в експерименті. Але ж як ви зможете втягнути в експеримент ядра галактик? Ось чому ви не знаєте головного — вам не відома найвеличніша з усіх фізичних констант, котра містить у собі причини всіх причин, бо саме в ній зосереджені всі без винятку елементи Всесвітнього Буття. Ця константа — Сила Моносу!..

Мені нелегко було узгодити нашу фізику з вашою, та я нарешті опанував науковий апарат земної фізики й сьогодні можу записати цю воістину божественну константу мовою розмірностей, заснованих на ваших планетарних параметрах. Це просто диво, що вам вдалося за допомогою обмежено земного ввійти у всесвітнє, але ж ви поки що не бачите, де кінчається відносне й починається Абсолют.

Силу Моносу в земних розмірностях можна записати так:

Вона розлита всюди, де відбувається творення і руйнування, — тобто там, де існує жива плоть…»

Спершу ці рядки не зачепили емоцій Мирона, він навіть подумав невдоволено: «Чому в динах, а не в ньютонах? Це вельми незручно». Дивився на колосальне число без подиву — він звик до астрономічних величин. Та й взагалі Число не так певно, як Слово (хоч те й те Логос), здатне будити людські чуття. Лише згодом до його свідомості дошкреблося: та це ж Сила Божа! Бо як інакше можна зрозуміти Силу Моносу?..

Далі його думання, натрапляючи на нові запитання й суперечливі відповіді, змушене було спинитися перед висновком: якщо це Бог, то він є Богом Спінози — тобто Світова Субстанція, Одухотворений Всесвіт. Бо той Бог, перед яким земне людство протягом тисячоліть стояло на колінах, мав безмежну силу — її не можна визначити жодним числом, хоч яким би величезним воно було. Так навчала людська віра.

Згодом прийшли сумніви: а чи це не зухвальство — спроба увібгати в число Творчу Силу Природи, цілого Всесвіту? Де можна знайти докази, що вона взагалі існує і навіть може бути обчислена? Якби це писав не Грицько, він назвав би отой майже містичний документ нісенітницею, та й годі.

Тим часом читав далі:

«Кожна зріла цивілізація в центрі свого світобачення має поставити Силу Моносу і всі свої наукові теорії розбудовувати від неї. Це потрібно не лише для того, щоб душа людська не розпорошила синівської святості, — це треба передовсім для того, щоб побачити Всесвіт як цілісний організм. А проте синівські почуття можливі лише тоді, коли ти знаєш Батька…»