Микола Руденко - У череві дракона

Божко. То це ж Бог!

Жолудь. Шановний колего! Чи ви згодні, що нікого із нас не можна звинувачувати у створенні Всесвіту? А таки ж він існує. Якщо ви називаєте Богом субстанціональне поле, в якому зародилась Метагалактика, то будь ласка — це ваше право. Я ж вірю, що це поле піддається вимірам і обчисленням. Так, це справді є матерія як Суб’єкт. Тобто Субстанція. Ви ж не хочете бачити над собою Суб’єкта навіть тоді, коли він — сама Природа! Ви оголошуєте суб’єктом лише свій власний мозок. Щоб це виглядало «законно», ви ампутуєте у філософії одне крило: гносеологію лишаєте, онтологію вирізаєте й викидаєте в чиновницьку сміттярку. Це дає вам право сказати: суб’єктом пізнання є лише людина. Гаразд, я згоден. А куди ж подівся Суб’єкт Творення? Ось до яких операцій вдаються послідовники школи Юдіна, щоб на бюрократичному Олімпі новітні божки не почували морального дискомфорту.

Божко. Бач, ви вже розкидаєтесь образами.

Жолудь. Я вас не розумію. A-а! Даруйте, колего. Я зовсім не мав на увазі ваше прізвище…

Дописано олівцем: «Закінчення стенограми принесу в інститут після свят. К. Г.»

Коли Мирон уранці розплющив очі, погляд його спинився на виписаній в блакитних тонах постаті Марії Магдалини — і, мабуть, саме це зумовило добрий настрій. Картина висіла над його диваном, він придбав її років десять тому в комісійній крамниці за помірну ціну. Мирон був далекий від гадки, що ця скорботна постать молодої, вродливої жінки з виразом молитовного екстазу на обличчі, з надміру великими очима, яким відкривалось у небі щось неосяжне, рятівне, — ця чарівна постать стане для нього чимось не менш близьким, реальним, ніж образ молодої матері з його далекого дитинства або образ Мирослави у хвилини їхнього духовного зближення. Часом постать розросталася до цілого Всесвіту — того жіночого, материнського, що містить у собі Природа, — бо Мирон не міг інакше уявити людину, ніж повторенням Всесвіту в земному світі, тобто по-сковородинському; а в зворотному напрямку, зрозуміло, Всесвіт належало бачити з людським обличчям. Коли не буквально, то в духовному розумінні. Мирон давно помітив: перша частина цього твердження не викликала здивування, вона сприймалася як щось само собою зрозуміле, бо тут, бач, задовольнявся інстинкт самозвеличення (я, мовляв, ношу в собі цілий Всесвіт!); та коли стрілка оберталась у зворотному напрямі, всі, кого він знав — і передовсім його Мирослава, — дивилися на нього з подивом чи навіть співчуттям, наче він ось-ось мав перетворитися на дитину, бо від дорослої людини дивно чути такі сміховинні твердження. Тоді Мирон замикався в собі, молитва Марії Магдалини обгортала його світовим, не хатнім теплом — мовби вона, материнська молитва, робилася його домівкою, незнищенним причалом його душі.

Неважко уявити, як радісно тріпотіла його душа під час промови Юрка Жолудя. Цей рожевощокий красень, позірно такий несхожий на філософа, просто й природно обертав сковородинську стрілку від людини до Всесвіту; справді ж бо, перш аніж мав з’явитися суб’єкт гносеологічний (суб’єкт пізнання — тобто людина), неминуче мусив існувати Суб’єкт онтологічний — себто Суб’єкт Творення. Як ми називаємо цей Суб’єкт (Бог, Природа, Матерія) — то вже справа другорядна, але ж сам той факт, що ми існуємо, є цілком достатнім доказом: Суб’єкт Творення існує також! З часом можуть змінюватися наші уявлення про походження людини, але ж ніякі гіпотези не здатні спростувати самого існування Суб’єкта Творення; для його спростування нам довелося б заперечити існування людності на земній кулі. А раз існуємо ми — значить, існує Він. Яке тут слово належить написати з малої літери, яке з великої (ми чи Він) — хай кожен вирішує по-своєму. Було б нерозумно сперечатися лише з цього приводу, а інших причин для суперечки знайти неможливо, якщо не вчиняти насильства над логікою.

Щодо питання, котре було винесене в назву теми («Що таке речовина — матерія чи Логос?»), то Юрко Жолудь розбудував свої аргументи в такий спосіб: у світі нічого більше немає, окрім матерії й Логосу; Логос — категорія доволі широка: це Знання, Слово, Дух, Ідея. Можна сказати й так: все, що не матерія, є Логос; і навпаки: все, що не Логос, є матерія. Юрко абстрагувався від питання про первинність і вторинність. Він пожартував: «Хай це вирішує той, кому неспростовно відомо, що з’явилося раніше — яйце чи курка». Божко намагався убгати Логос в саму лише людську голову. Жолудь ухилився від суперечки: «Я не вказую адреси, я лише констатую: Логос існує. Чи, може, власний мозок ви бачите не в природі, а десь над природою? Ми розглядаємо проблему з боку загальних закономірностей, як це взагалі властиво філософії. Логос — це також Інформація, Закон, Закономірність. Повторюю: все, що не є матерія, — Логос. Тепер я вас питаю: закони природи існують лише в людській голові чи незалежно від неї?» Цим запитанням Жолудь загнав Божка в глухий кут — Степан скулився, намагаючись втягнути голову кудись у надра панцера-светра.