Микола Руденко - У череві дракона

Грива навіть не помітив, як Жолудь увімкнув світло й, поклавши нотатник на ящик, щось записував. Коли Мирон Сидорович скінчив говорити, Жолудь зауважив:

— Я дещо чув від Жовтого. Він часом зі мною радиться — коли десь виникають фізичні формули, кличе мене. Ви ж, здається, не робите із цього таємницю?

— Звісно, ні. Але й розголошувати не варто. Просто треба думати.

— Тут є про що думати, — погодився Жолудь. — Я вдячний вам, що ви ознайомили мене з вашою гіпотезою. Одна справа почути в переказі, друга — отримати з перших рук. Знаєте, це не так фізика, як космологія. Ви помітили, на якій формулі ґрунтуються всі ваші висновки?

— На формулі Сили Моносу.

Жолудь лукаво посміхнувся.

— У вас такої формули поки що немає. У вас є сила як світова константа. Я, Мироне Сидоровичу, можу вас викрити. Так, так. Можу показати, як і звідки народжується ця константа. Навіть знаю, що вам скажуть фізики.

— Що вони скажуть?

— Скажуть, що у вас немає жодного відкриття, — є довільна гра констант.

Це трохи образило Гриву. Він навіть пригадав свою попередню образу — те, що Жолудь не показав йому замітку для енциклопедії. І негайно ж Миронові стало соромно за дріб’язковість.

По-перше, я зовсім не претендую на відкриття. А по-друге… Яку гру ви маєте на увазі?

Жолудь вирвав аркушик із нотатника й написав великими літерами — так, що формула зайняла цілу сторінку: [11]

Мирон Сидорович безтямно дивився на дві константи (швидкість світла й гравітаційну сталу), із яких народжувалася Сила Моносу.

— Не може бути! — спантеличено вигукнув він.

Жолудь усміхненими очима стежив за Гривою.

— Звідки ж ви взяли Силу Моносу, коли не знаєте цієї формули? Із яких параметрів її обчислили? Вона у вас обчислена цілком правильно.

Ця репліка переконала Мирона Сидоровича, що Жовтий не все розповів Жолудеві із того, про що вони гомоніли за самоваром.

— Ви засмучені? — співчутливо запитав Жолудь. — Даремно. Це ставить вашу гіпотезу на твердий ґрунт.

— Але ж ви кажете: довільна гра констант.

Тепер Юрко вже не ховав сміху — він сміявся з насолодою. Гриві навіть здалося, що в його сміхові є щось мефістофельське.

— Це не я кажу — так вам скажуть фізики. Я ж думаю про це зовсім інакше. Хочете знати, що я думаю?..

— Звичайно.

— Коли ми пишемо фізичну формулу, здебільшого ми ловимо лише сонячний зайчик, але ж не бачимо самого Сонця. Ми прагнемо, щоб фізична реальність завжди була адекватна формулі. Але ж цю адекватність не завжди можна розгледіти. Чому? Тому що промінь, котрий падає від фізичної реальності, може бути кілька разів заломлений — і тоді ми вже не спроможні впізнати й саму реальність. Ось ми дивимося на воду, освітлену місяцем. З води світло падає на горище. Але ж ні місяць, ні вода насправді не світяться — вони лише віддзеркалюють сонячне світло. Та це ж треба знати розумом, а не самим оком! Око нам повної правди не скаже. Або класичний приклад: віками були певні, що Сонце кружляє довкола Землі, бо то є щоденна очевидність. Але ж тисячолітня очевидність в якийсь один день виявилася облудою.

— Гаразд, — спинив його Грива. — Що ви думаєте про Силу Моносу? Як ви її розумієте?

— Так, як і ви, Мироне Сидоровичу. Це є найвища Сила, котра стоїть в основі самого Всесвіту. Далі починається її розщеплення на безліч складників. Йдучи зворотно, можна знову прийти до неї. Якщо пощастить, звичайно. Вам пощастило… Зрозумійте, Мироне Сидоровичу: те, що Сила Моносу народжується із схрещення світла й гравітації, уже є віддзеркаленням Істини. Я гадаю, вам вдалося увійти в глибину Субстанції. Фізик вам скаже: ясно, дві світові константи здатні породити третю. Але ж за цим, мовляв, нічого не стоїть… Філософ так сказати не має права. Бо якщо те, що народилося із синтезу констант, має в собі щось змістовне… Хай навіть зміст поки що незрозумілий… Уже не можна сліпо відкидати новонароджену константу. Бо вона ж таки щось мусить означати! Щодо Сили Моносу, то я просто не уявляю, як її може не бути. Я гадаю так: якщо її немає — немає і самого Всесвіту. Бо звідки ж тоді йому взятися?..

Жолудь запропонував, щоб Мирон Сидорович виклав свою гіпотезу в невеликому авторефераті. Грива, трохи подумавши, пообіцяв.

Невдовзі Юрко, зарившись у сіно, затих — лише чутно було ритмічне сопіння, наче хтось натискав на важіль ковальських міхів. А Мирон Сидорович заснути не міг — було незвично й прохолодно, хоч Юрко віддав йому батькового кожуха. Та найбільше, мабуть, заважала спати формула Сили Моносу, з такою легкістю кинута Юрком на папір. Грива вже переконався, що це і є та сама величина, яку він отримав від Грицька, але тепер вона записана стисло, елегантно — справді-таки гарно! Найголовніше те, що в цьому записі Сила Моносу виступала як синтез світла й гравітації — основних фізичних чинників, котрі можна назвати живою кров’ю Світобудови. А проте за Юрковою формулою стояло так багато, що Мирон Сидорович не здатний був охопити це думкою — лише відчував інтуїтивно, що тут ідеться про якісно іншу фізику. Можливо, ця інша фізика не подарує людям чогось такого, як, скажімо, ядерна енергія, але ж вона містить у собі незмірно більше: це є та фізика, яка приводить розум до останньої межі власне фізичного — фізичне кінчається, як кінчається суша, далі треба пливти над безоднями Світового Океану, що ховають у собі безмір таємничого. Можна навіть сказати так: це вже є Ф і з и к аСубстанції. Нічого для пальців, для відчуттів — тільки для розуму! Грань фізичного й метафізичного…