Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі

Стів Макінтайр спершу зневажливо поставився до моєї пропозиції битися кийками, але хлопці зустріли її з таким захватом, що Стіву ніде було дітись, надто коли я звинуватив його в боягузтві, й відповідним чином «затаврував»: тричі ляснув по плечі і проспівав:

— Раз-два-три, мене боїшся ти!

Отже, ухвалено битися кийками, і Фредді Гок вирізав мені першокласного кийка.

— На тій акації не було жодної гусениці, — тоном знавця запевнив він мене.

Кийок мав три фути завдовжки, і один його кінець був грубший за другий.

— Тримай його за тонкий кінець, — порадив Фредді. — І замахуйся так, наче хочеш збити з ніг корову. Спочатку молосни його у вухо, а потім бий по носі.

Я шанобливо слухав Фредді, бо певен був, що немає в світі такого, чого б він не знав.

— У вухо — це непогано, — погоджувався я.

Шпигуни переносили відомості з одного табору в другий, і ми довідалися, що Стів збирається бити зверху вниз, «як рубають дрова».

— В цій бійці будуть тільки два удари, — вихвалявся Стів. — Я вдарю його, і він удариться об землю.

Фредді на це повідомлення з надійних джерел зневажливо відповів:

— Дзуськи! Поки той махатиме кийком, Алан теж не сидітиме згорнувши руки!

Фредді і Джо Кармайкл — мої секунданти — виміряли довжину кийків, щоб ніхто не мав переваги.

Коли ми всі зібралися нарешті коло великого пня на Джексоновому вигоні, прихильники Стіва оточили його щільною юрбою. Меггі Малліген зауважила, що Стів, мабуть, залюбки накивав би п’ятами. Але Фредді не погодився з нею.

— Найкраще він битиметься, коли зареве, — пояснив мені Фредді. — А поки що він ревти не збирається.

Перше ніж сісти навпроти мене, Стів скинув куртку, засукав рукава й поплював на долоні. Це справило неабияке враження на всіх, крім Меггі, яка заявила, що він просто хизується.

Я своєї куртки не скинув, бо сорочка на мені була драна, і я не хотів, щоб це побачила Меггі Малліген. Але я теж поплював на долоні, показуючи, що й мені знайомі правила, а тоді сів по-турецькому й змахнув кийком, розтинаючи повітря, точнісінько як містер Такер своїм знаряддям кари.

Поплювавши собі на долоні, Стів умостився навпроти мене, але на такій відстані, що я не дотягся б до нього своїм кийком, і його примусили сісти ближче. Я примірився, чи кийок дістає до його голови і, пересвідчившись, що дістає, оголосив, що готовий до бою. Стів теж сказав, що готовий, і Фредді звернувся до всіх присутніх з останнім напученням.

— Дивіться ж, — сказав він, — жодного слова про це старому Такерові!

Всі пообіцяли мовчати, Фредді скомандував: «Починайте!» — і Стів оперіщив мене кийком по голові. Кийок зісковзнув і здер шкіру на щоці. Це було так несподівано, що Стів устиг вдарити мене ще раз по плечі, перше ніж я второпав, що бій уже розпочався. Тоді я оскаженів і почав молотити свого ворога, завдаючи йому ударів, які, за словами Меггі, могли б і бугая з ніг звалити.

Намагаючись ухилитися від них, Стів одкинувся на спину, але я нахилився вперед і люто лупцював його далі, не даючи йому відкотитися вбік. Я роз’юшив йому носа, й він так завив, що я нерішуче опустив кийок, але Фредді гукнув:

— Кінчай його!

І я знову почав гатити по Стіву кийком, примовляючи: «Ну, що, досить з тебе? Ну, що, досить?» — аж доки почув, як він, захлинаючись слізьми, заволав: «Досить!»

Джо Кармайкл підійшов до мене з милицями, і Фредді допоміг мені підвестись: я тремтів, як молодий кінь. Щока в мене палала, до неї не можна було доторкнутися, а на голові вискочила гуля.

— Я набив його, га? — спитав я.

— Ти добре його відлупцював, — відповіла Меггі і, нахилившись до мене, занепокоєно спитала: — Як твоя «погана» нога?

Батько з матір’ю чекали мене коло хвіртки. Батько, вдаючи, ніби лагодить хвіртку, заждав, доки хлопці пройдуть, а тоді швидко підійшов до мене і, стримуючи хвилювання, спитав:

— Ну, як?

— Я набив його, — відповів я, й мені чомусь захотілося плакати.

— Молодця! — сказав батько і стурбовано оглянув моє обличчя. — Він тебе добряче розмалював. Вигляд маєш такий, наче побував під молотаркою. Як ти себе почуваєш?

— Добре.

Він простяг мені руку.

— Давай п’ять. У тебе серце буйвола.

Потиснувши мені руку, він сказав:

— Твоя мати теж хоче потиснути її.

Але мати підняла мене й пригорнула до себе.

Наступного дня містер Такер, побачивши моє обличчя, викликав мене до столу й відлупцював своєю палицею; потім він відлупцював Стіва. Але я пам’ятав батькові слова про те, що в мене серце буйвола, й навіть не скрививися.