Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі

Здесь есть возможность читать онлайн «Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1979, Издательство: Веселка, Жанр: Классическая проза, Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Я вмію стрибати через калюжі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Я вмію стрибати через калюжі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В автобіографічній повісті відомого австралійського прогресивного письменника Алана Маршалла «Я вмію стрибати через калюжі» перед читачем розкривається картина життя Австралії початку XX століття. Герой повісті Алан — син сміливого об’їждчика диких коней. Змалку він мріє стати таким, як батько; та з ним трапляється нещастя: після тяжкої хвороби ноги перестають служити йому, і дальші роки його дитинства і змужніння присвячені боротьбі з цією перепоною. Мужній, розумний Алан перемагає. Шкільні друзі навіть вважають його щасливчиком, бо йому вдається все, чого б він не захотів. У нього багато друзів, і читач певен, що хлопець з такою сильною волею і впертою вдачею стане справжньою людиною.

Я вмію стрибати через калюжі — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Я вмію стрибати через калюжі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

17

Джо Кармайкл мешкав недалеко від нас. Після уроків ми з ним майже не розлучалися. Щосуботи разом ходили полювати, а в будні звечора розставляли пастки й щоранку перевіряли їх. Ми знали назви всіх птахів, що гніздилися в довколишніх хащах, знали їхні звички, знали, на якому дереві чиє гніздо, і кожен з нас мав колекцію яєць, що зберігалася в картонній коробці, наполовину наповненій висівками.

Своїм рум’яним обличчям і лагідною усмішкою Джо викликав симпатію в дорослих. Вітаючися з жінками, він скидав картуза й радо робив людям усілякі послуги.

Він ніколи ні з ким не сварився, але, висловивши свою думку, твердо її дотримувався.

Батько Джо служив у місіс Каррудерс — виконував різні роботи в маєтку; щодня на світанку він проїздив повз наші ворота на конячці, яку звали Тоні, а додому повертався, коли вже вечоріло. Тато казав, що старий Кармайкл — найпорядніша людина в усій окрузі. Місіс Каррудерс платила йому двадцять п’ять шилінгів на тиждень, але п’ять шилінгів вираховувала як орендну плату за будинок. Разом з будинком Кармайкли орендували акр землі під город, а ще вони тримали корову.

Місіс Кармайкл була маленька худорлява жінка. Волосся вона зачісувала гладенько, на проділ, і збирала в тугий вузол на потилиці. Вона прала білизну в цебрах, зроблених із розпиляних навпіл діжок, і завжди мугикала одну й ту саму пісеньку. Ця проста і приємна пісенька була сповнена тихої радості. Літніми вечорами, коли я йшов гаєм до будинку Кармайклів, ця пісенька линула мені назустріч, немов вітаючи мене, і я завжди зупинявся послухати її.

Коли ми збирали гриби, місіс Кармайкл робила з них соус. Вона розкладала їх рівними рядочками на блюді й посипала сіллю. За якийсь час під шапками грибів проступали дрібні рожеві крапельки соку — з нього й готувалася приправа.

Місіс Кармайкл розводила курей, качок, гусей і відгодовувала кабанчика. Коли кабанчик виростав, містер Кармайкл забивав його, клав у ночви з гарячою водою, зшкрібав з нього щетину, солив і вішав у маленькому наметі, зробленому з лантухів. На долівці намету він розпалював багаття із зеленого гілля, що давало багато диму. Так кабанчик робився шинкою, й містер Кармайкл завжди пригощав мого батька, який запевняв, що зроду не куштував нічого смачнішого.

Коли я приходив, місіс Кармайкл зустрічала мене привітною усмішкою й казала:

— A-а, це ти! — І додавала: — Зажди-но хвильку, зараз я дам вам з Джо по окрайцю хліба з повидлом.

Здавалося, вона не помічала моїх милиць — у всякому разі, ніколи не згадувала про них. Вона ніколи не дивилася ні на них, ані на мої ноги чи спину. Вона дивилася завжди мені в очі.

— Збігай-но приведи Джо, — казала вона мені. Або: — З отими кролями і отим полюванням ви з Джо добігаєтеся, що з вас лишаться самі кістки. Ану сідайте попоїжте.

Я часто мріяв про те, щоб їхній будинок зайнявся — тоді б я кинувся у полум’я і врятував місіс Кармайкл.

У Джо був братусь Енді, який ще не ходив до школи. Джо мав доглядати його, і ми з Джо вважали це великою морокою.

Білявий Енді бігав хутчіш за кенгурового щура. Джо тільки те й робив, що ловив його. До того ж, Енді був верткий, мов заєць. Він пишався своєю спритністю й іноді навмисне кидав у Джо кізяками, щоб примусити брата поганятися за ним. З Джо був кепський бігун, але, погнавшись за ким-небудь, він біг не зупиняючись, мов собака, що взяв слід. Та коли Джо намірявся вже схопити малюка, той здіймав такий вереск, що мати прожогом вискакувала з пральні.

— Ти знову за своє? — кричала вона. — Не займай малого. Він тобі нічого не зробив.

Зачувши материн голос, Джо зупинявся мов укопаний, а Енді, зловтішно хихочучи, тікав і потім з-за дерева показував братові носа.

А втім, коли Джо дуже кортіло нам’яти Енді вуха, він ловив малого десь подалі від дому. Щоправда, Енді верещав так, що чути було за півмилі, і Джо доводилося потім довго з ним гуляти, щоб він заспокоївся.

— З отого Енді мороки більше, ніж користі, — часто зітхав Джо.

Та якщо хтось насмілювався сказати про Енді зневажливе слово, Джо відразу ставав у боксерську позицію.

Джо мав двох собак — Даммі й Ровера. Даммі — чистокровний хорт — був боягуз і завжди скавучав, коли хтось торкався його спини. Джо пояснював це тим, що Даммі колись потрапив під колеса бідки й досі ще не видужав.

— Коли б ото його не переїхали, — запевняв Джо, — він би запросто виграв кубок Ватерлоо.

А втім, на полюванні Даммі бігав чудово, і ми з Джо хвастали ним у школі, коли заходила мова про собак.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Я вмію стрибати через калюжі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Я вмію стрибати через калюжі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Я вмію стрибати через калюжі»

Обсуждение, отзывы о книге «Я вмію стрибати через калюжі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x