Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2008, ISBN: 2008, Издательство: Юніверс, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Шляхи свободи. Відстрочення: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Шляхи свободи. Відстрочення»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У другому томі трилогії «Шляхи свободи» змальовано французьке суспільство, яке стоїть перед нелегким і болючим вибором: вступати у війну, щоб захистити випадкового і другорядного союзника, — чи поступитися агресорові, щоб зберегти мир у Європі? Хто виграє — той, хто нападає першим, чи лагідний і поступливий миротворець? Що важливіше — мир чи свобода? Кожен з героїв роману вирішує цю проблему по-своєму, та врешті політики приймають власне рішення…

Шляхи свободи. Відстрочення — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Шляхи свободи. Відстрочення», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ще вчора ввечері, — відказав Ґомес. — Якби я знав, то привіз би більше.

Увійшов Лопес, він ніс газети. Ґомес глянув на нього, а потім опустив погляд на свою люльку. Він зрозумів. Він угледів слово «Мюнхен», великими літерами надруковане на першій сторінці газети.

— Отже?.. — запитав Ґарсен.

— Отже, нам капець, — сказав Лопес.

Ґомес щосили зціпив зуби на чубукові своєї люльки. Він чув гарматний рев і думав про тиху ніч в Жюан-ле-Пені, про джаз на березі моря — в Матьє ще багато буде таких вечорів.

— Мерзотники, — пробурмотів він.

Матьє на мить зупинився на порозі їдальні, потім вийшов у двір і зачинив двері. На ньому був цивільний одяг: на складі вже не було військового вбрання. Солдати прогулювалися невеликими гуртами, вигляд у них був приголомшений і неспокійний. Двоє молодиків, які наближалися до нього, почали одночасно позіхати.

— Весело вам, бачу, — сказав їм Матьє.

Молодший закрив рота і, ніби вибачаючись, мовив:

— Не знаємо, до чого вдатися.

— Вітаю, — сказав хтось позаду Матьє.

Він обернувся. То був Жорж, його сусіда по ліжкові, в нього було добре і сумовите обличчя, кругле наче місяць. Він усміхався.

— А що? — устряв до розмови Жорж. — Все йде, яке і мало воно йти.

— Не скаржся, — порадив молодикові Матьє. — Якби була війна, то зараз ти був би в іншому місці. Там, де стріляють.

— Авжеж, — сказав той.

Жорж стенув плечима.

— Тут або деінде, — сказав він.

— От-от, — сказав Матьє.

— Я задоволений, бо незабаром знову побачу доцю, — сказав Жорж. — Якби не це… Знову повернуся до контори; я не дуже ладнаю з дружиною… Читатиму газети, хвилюватися через Данціґ: все почнеться, як і торік. — Він позіхнув і сказав: — Життя скрізь однакове, правда ж?

Вони мляво всміхнулися. Більше їм не було чого сказати один одному.

— Бувай, — сказав Жорж.

— Бувай, — сказав Матьє.

Потойбіч решітки хтось грав на акордеоні. Потойбіч решітки був Нансі, був Париж, чотирнадцять годин лекцій на тиждень, Івіш, Борис, може, й Ірена. Життя скрізь однакове, завжди однакове. Він повільною ходою попрямував до решітки.

— Уважай!

Вояки махнули йому, щоб він одійшов: вони провели лінію на землі й без особливої охоти грали в цура й пека. Матьє на мить зупинився: він бачив, як котяться дрібняки, а потім ще і ще. Вряди-годи монета крутилася на місці, мов дзиґа, спотикалася й падала на другу монету, наполовину затуляючи її. Тоді солдати схоплювалися й галасували. Матьє знову пішов. Стільки потягів і ваговозів їздили Францією, стільки страждань, стільки сліз, стільки галасу в усіх радіостанціях світу, стільки погроз і нахвалянь всіма мовами, стільки зібрань, й усе лише для того, щоб зараз кружляти дворищем чи жбурляти дрібняки в пилюгу. Всі ці люди вчинили над собою насильство, щоб поїхати з сухими очима, всі раптом поглянули смерті у вічі й усі, з чималими труднощами або ж покірно, зважилися померти. Тепер їх немовби лантухом по голові втелющили, вони опустили руки, скуті життям, що знову ринуло на них, життям, котре залишали їм ще на мить, на одну біжучу мить, і з яким вони не знали, що робити. Це день ошуканих, подумалося йому. Він схопив руками ґрати решітки і поглянув назовні: сонце на порожній вулиці. Та торгових вулицях міст вже двадцять чотири години був мир. Але довкола казарм і фортів стояла невиразна імла війни, котра насилу танула. Невидимий акордеон грав «Ля Мадлон»; теплий вітерець здійняв на шляху вихор куряви. «А що я робитиму з моїм життям?» То було дуже просто: в Парижі на вулиці Юнґенс було помешкання, яке його чекало: дві кімнати, центральне опалення, вода, газ, електрика, зелені фотелі й бронзовий краб на столі. Він повернеться додому, застромить ключа в замкову шпарину; він знову буде на своїй посаді в ліцеї Бюффон. Й нічого не станеться. Геть нічого. Звичне життя чекало на нього, він залишив його в кабінеті, у спальні; він прослизне в нього без труднощів — ніхто не чинитиме труднощів, ніхто не натякатиме на зустріч у Мюнхені, за місяць все забудеться, — й на тяглості його життя залишиться хіба що невеличка невидна близна, невеличкий надрив: спогад про одну ніч, коли він думав, що йде на війну.

«Не хочу, — подумав він, щосили стиснувши ґрати. — Не хочу! Не буде цього!» Він різко обернувся, всміхаючись, глянув на вікна, що сяяли на сонці. Він почувався дужим; в глибині душі зринула якась невеличка тривога, яку він починав упізнавати, тривога, яка додавала йому певности. Будь-хто; будь-де. Він більше нічим не володів, ніким більше не був. Похмура позавчорашня ніч не минеться марно; та страшенна хапанина не буде геть марнотною. Нехай вони ховають свої шаблі до піхов, як їм так хочеться; нехай розпочинають війну, нехай не розпочинають, начхати мені на них; мене вони не ошукали. Акордеон замовк. Матьє знову почав кружкома ходити дворищем. «Я залишуся вільним», — подумав він.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Шляхи свободи. Відстрочення»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Шляхи свободи. Відстрочення» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Шляхи свободи. Відстрочення»

Обсуждение, отзывы о книге «Шляхи свободи. Відстрочення» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x