Люсі Монтгомері - Діти з Долини Райдуг

Панна Корнелія зрозуміла все з першого погляду — так само, як Мері, що спинилася, урвавши запеклий біг і, війнувши спідницею, кинулася тікати, перш ніж панна Корнелія встигла промовити бодай слово. Угору схилом вона мчала так само швидко, як доти летіла вниз. Панна Корнелія загрозливо стисла вуста, проте наздогнати Мері, певна річ, не могла. Натомість вона підняла горопашну, заплакану, скуйовджену Ріллу й повела додому. Рілла розпачливо хлипала. Її суконька, туфельки й капелюх були безнадійно зіпсовані, а гордість шестилітки зазнала тяжкого удару.

Сьюзен, бліда від люті, вислухала розповідь панни Корнелії про «подвиг» Мері Ванс.

— Гидке дівчисько… ох, і гидке дівчисько, — бубоніла вона, вмиваючи й утішаючи Ріллу.

— Енн, рибонько, цьому треба покласти край, — заявила панна Корнелія. — Так не може тривати далі. Що це за дивна дитина мешкає в пасторськім домі? Звідки вона взялася?

— Очевидно, це дівчинка з того боку затоки, що нині гостює в Мередітів, — мовила Енн, яка вбачала комічний бік у гонитві з рибиною й потай уважала, що Рілла поводилась надто пихато й мала собі справедливу науку.

— Я знаю всі сім’ї з того боку затоки, які вряди-годи відвідують нашу церкву, і те чортеня не належить до жодної з них, — відрубала панна Корнелія. — Вона швендяє в дранті, а в церкві з’являється в старих сукнях Фейт Мередіт. Енн, рибонько, щось тут нечисто, і я з’ясую, що саме, коли вже іншим до того байдуже. Боюся, це те дівчисько намовило Мередітів на витівку в гаю Воррена Міда. Ви чули, що вони ледь не до смерті налякали його матір?

— Ні. Я знаю, що Гілберта викликали до неї, та гадки не маю, що з нею сталося.

— Ну, як ви знаєте, у неї кволе серце. А якось надвечір вона сиділа на ґанку сама, коли це почула жахливі крики з кущів — воістину страхітливі, Енн, рибонько — «Рятуйте!» й «Убивають!» Серце їй так і вхопило. Воррен у клуні й собі почув крик, побіг дивитися, що то, а знайшов усіх Мередітів. Вони сиділи рядочком на поваленім дереві й горлопанили на всю міць. Сказали, що просто бавилися в індіанську засідку й не думали, буцім їх хтось почує. А коли Воррен вернувся додому, його бідолашна матінка лежала на ґанку непритомна.

— Не така вже й непритомна, пані Еліот, можете бути певні, — зневажливо чмихнула Сьюзен, що саме долучилася до розмови. — Я вже сорок років чую про кволе серце Амелії Воррен, відколи їй виповнилося двадцять. Вона просто любить здіймати ґвалт і кликати лікаря, то їй будь-який привід згодиться.

— Здається, Гілберта її серцевий напад не вельми стривожив, — озвалася Енн.

— Можливо, — знизала плечима панна Корнелія. — Та із цього вийшло багато чуток, а Міди, на жаль, методисти, і то ще гірше. Енн, рибонько, що буде із цими дітьми? Я цілі ночі не сплю, так за них непокоюся. Хтозна, чи мають вони що їсти, бо ж їхній батько ввесь у своїх думках, аж навіть не згадує, що в нього є шлунок, а та стара ледацюга нічого й зварити не може, хоч і живе з ними буцім для того, щоби вести господарство. Діти вештаються, де захочуть, а тепер, на канікулах, дурітимуть іще гірше.

— Вони справді весело бавляться, — усміхнулася Енн, пригадуючи знані їй історії про побут Долини Райдуг. — І вони всі — відважні, чесні, щирі та вірні друзі.

— Ваша правда, Енн, рибонько, і я, коли думаю, скільки безладу коїлося між громади із двома плетухами-доньками попереднього пастора, готова все пробачити Мередітам.

— Хай що кажіть, пані Блайт, дорогенька, вони таки славні діти, — мовила Сьюзен. — Шибайголови, звісно, та це краще, ніж вони були б нестерпно милі. Дарма лиш на цвинтарі бавляться. Я, пані Блайт, дорогенька, стою на тім, що так не годиться.

— Таж вони бавляться там тихенько, — мовила Енн, намагаючись оборонити Мередітів. — Не бігають і не кричать, як деінде. Ох, як вони часом галасують у Долині Райдуг! Хоча, певно, свій внесок у це роблять і мої власні малі сміливці. Учора вони бавилися у війну, тому вдавали звуки битви. Мусили це робити, бо в них не було справжньої артилерії — так сказав Джем. Він уже в тому віці, коли всі хлопці хочуть бути вояками.

— Хвалити Бога, вояком він не буде, — урвала її панна Корнелія. — Я не хотіла, щоб наших хлопців виряджали на ту бійню в Південній Африці [9] Ідеться про Другу англо-бурську війну 1899–1902 рр., що мала на меті підкорення британською короною південноафриканських республік Оранжевої і Трансваалю й закінчилася перемогою британських військ, на боці яких виступала й канадська армія. — проте вона скінчилася, а інших війн, на щастя, уже ніхто не розв’яже. Я думаю, наш світ розумнішає. А щодо Мередітів — я казала й кажу, що все було б добре, якби пан Мередіт одружився.