Едґар По - Дивовижна пригода Ганса Пфааля

8 квітня. Зауважив, що видимий діаметр Землі помітно покоротшав, крім того, змінився її колір і вигляд. Вся доступна оку її поверхня мінилася різними відтінками блідо-жовтої барви, а подекуди блискотіла так, що боляче було дивитися. А ще дуже заважало згущення атмосфери в близьких до земної поверхні областях, де скупчувалися хмари, поміж якими тільки зрідка проглядала сама Земля. З цього типу атмосферними перешкодами – то більшими, то меншими, – що утруднювали пряме спостереження, я стикався постійно впродовж останніх сорока восьми годин; але що вище я підіймався, то щільніше нагромаджувались усі ті пливучі масиви пари, і завада ця ставала дедалі відчутнішою в міру набирання висоти. Однак і так було добре видно, що куля моя несеться над великими озерами північно-американського континенту, обравши курс прямо на південь, і, значить, недалеко вже й тропіки. Обставина ця була для моєї душі величезною втіхою, щасливим знаменням, що я таки досягну мети. Річ у тім, що напрям, у якому я рухався досі, мені не подобався: було ясно, що коли я невдовзі не зверну з нього, то до Місяця мені вже не долетіти, – адже площина його орбіти нахилена до екліптики лише під малесеньким кутом у 5°8΄48˝. Як не дивно, але я аж тепер починав розуміти, якої великої помилки допустився, не обравши для відльоту з Землі такої її точки, яка знаходилася б у площині місячного еліпса.

9 квітня. Сьогодні діаметр Землі значно коротший, а забарвлення її поверхні з кожною годиною набирає дедалі темнішого жовтого відтінку. Куля весь час рухалася на південь, а о дев’ятій вечора пролітала над північним краєм Мексиканської затоки.

10 квітня. Сьогодні вранці близько п’ятої години мене розбудив зненацька якийсь гучний, страшний тріск, цілковито для мене незбагненний. Тривав він якусь мить, але й зараз я не міг би сказати, що коли-небудь на світі чував щось подібне. Зайве вказувати, що я вкрай стривожився і моєю першою думкою було, що то лопнула куля. Я, однак, дуже уважно оглянув усі мої пристрої, та жодних несправностей не виявив. Більшу частину дня провів у роздумах, обмірковуючи цей надзвичайний випадок, та так і не зумів його бодай якось пояснити. Незадоволений собою, пішов спати у вельми розтривоженому і схвильованому стані.

11 квітня. Вражено помітив, що видимий діаметр Землі різко змалів, і вперше зауважив значний приріст у діаметрі самого Місяця, якому залишалося всього кілька днів до повні. Тепер, щоб сконденсувати повітря в камері до життєво необхідного рівня, треба працювати довго й натужно.

12 квітня. Напрям руху кулі раптом дивно змінився, і, хоч я й передбачав таке, це сповнило мене захватом. Досягнувши десь так двадцятої паралелі південної широти, куля раптом звернула під гострим кутом на схід, і в цьому напрямку рухалась увесь день, – по лінії, що майже, а чи й повністю лежала саме в площині місячного еліпса. Варто зазначити, що наслідком цієї зміни напрямку стало вельми відчутне дрижання корпусу гондоли, – дрижання це, то посилюючись, то слабнучи, тривало ще багато годин поспіль.

13 квітня. Знову неабияк стривожений таким самим гучним тріском, який налякав мене 10-го числа. Довго думав над цим, та так і не зміг прийти до якогось позитивного висновку. Сильно зменшився діаметр Землі, що тепер визначається з кулі кутом, мало що більшим, ніж двадцять п’ять градусів. Місяця не видно зовсім, – він майже в зеніті. Я ще рухаюся в площині його еліпса, але посунувся трохи вбік, на схід.

14 квітня. Діаметр Землі меншає неймовірно швидко. Сильно вражений думкою, що куля зараз рухається по орбіті Місяця, до точки перигея, – інакше кажучи, прямим курсом іде на зближення з Місяцем у тій частині його орбіти, яка найближча до Землі. Сам Місяць висить просто над головою, недоступний для зору. Конденсування повітря вимагає великої, тривалої праці.

15 квітня. Тепер на Землі навіть обриси морів і континентів втратили чіткість. Десь біля дванадцятої години вже втретє почувся той самий жаский звук, що так вразив мене давніше. Сьогодні, однак, він тривав довше, ніж мить, і наростав поволі. Нарешті, коли я, заціпенілий від жаху, вже чекав бозна-якої катастрофи, гондолою сильно струснуло, і повз кулю пронеслася, гогочучи, мов тисяча громів, гігантська, охоплена вогнем лавина якоїсь речовини, – якої саме, годі було розібрати. Коли мій страх і приголомшення трохи вляглися, я майже відразу здогадався, що це – потужний виплеск магми, вивергнутої вулканом того світу, з яким я так швидко зближався, і, цілком імовірно, – один із тих уламків унікальної породи, що їх часом знаходять на Землі й називають, за браком кращого визначення, метеоритним камінням.