Люсі Монтгомері - Рілла з Інглсайду

Сьюзен спинилася на бігу, поставила казанок і пригрозила кулаком панові Прайору, який і далі тікав, очевидно вважаючи, що та мчить за ним слідом.

— Сьюзен, що це означає? — дещо суворо запитала Енн.

— Ви цілком справедливо цікавитеся, пані Блайт, дорогенька, — відказала розгнівана Сьюзен. — Я давно не була така люта. Цей… цей… цей пацифіст мав зухвалість прийти сюди, просто на мою кухню, і запропонувати мені вийти за нього заміж! За нього!

Енн притлумила сміх.

— Але, Сьюзен… невже ви не могли знайти… ну, менш театральний спосіб відмови? Подумайте, що сказали б сусіди, якби хтось із них проходив мимо й побачив таку виставу?

— Так, пані Блайт, дорогенька, ви правду кажете. Я не подумала про це, бо в ту мить не могла міркувати розважливо. Я просто знавісніла. Ходімо в дім, і я вам усе розкажу.

Сьюзен підхопила казанок і почимчикувала на кухню, досі тремтячи від обурення. Зловісно грюкнувши, вона поставила казанок на плиту.

— Заждіть-но, пані Блайт, дорогенька, я відчиню всі вікна, щоби провітрити тут, як годиться. Ось, так уже краще. І мушу помити руки, бо я потисла руку Місяцеві з Баками, як він зайшов… тобто я не хотіла цього, але він простягнув мені свою тлусту лапу, і я геть розгубилася. Я саме закінчила денне прибирання, тож, на щастя, усе сяяло чистотою, і я ще подумала: «От і фарба в мене кипить — устигну виварити клапті для килимків і просушити ще до вечері».

І в цю самісіньку мить на підлозі я вздріла тінь і підвела очі. То був Місяць із Баками — він стояв на порозі весь виряджений і лискучий, немовби його накрохмалили й відпрасували. Як я вже зазначила, пані Блайт, дорогенька, я потисла йому руку й сказала, що вас і пана лікаря немає вдома. А він відповів: «Я прийшов поговорити з вами, панно Бейкер».

Я запросила його сісти, бо я чемна жінка, а сама стала посеред кухні й зиркала на нього якомога зневажливіше. Здається, його це спантеличило, попри всю його нахабну самовпевненість; проте він, глядячи на мене, спробував удати ніжність у тих своїх поросячих очицях, і мені, пані Блайт, дорогенька, зненацька сяйнула жахлива підозра. Я відчула, що зараз мене, уперше в житті, покличуть до шлюбу. Я завжди гадала собі, що добре було би відмовити бодай одному залицяльникові, щоб гідно дивитися в очі іншим жінкам, та хизуватися цим — того ви від мене не діждетеся. Цю пропозицію я вважаю образливою, і, якби зметикувала, як уникнути її, то уникла би. Але тоді, пані Блайт, дорогенька, я перебувала в невигідному становищі, оскільки мене заскочили зненацька. Я чула, що деякі чоловіки воліють позалицятися, перш ніж освідчуватись — бодай для того, щоб чесно заявити про свої наміри — але Місяць із Баками, певно, вирішив, що я схоплюся й за соломинку, а тому так і кинуся на нього. Тепер йому відкриються очі, пані Блайт, дорогенька; так-так, йому відкриються очі! Цікаво, він уже спинився чи досі біжить?

— Сьюзен, я розумію, що його пропозиція вам не лестила. Та хіба ви не могли відмовити делікатніше, аніж отак гнатися за ним до самої хвіртки?

— Можливо, пані Блайт, дорогенька… та я й сама хотіла, але одна його фраза обурила мене так, аж я не стерпіла. Аби не це — я не погналася б за ним із казанком. Я перекажу вам усю розмову. Місяць усівся, як я вже сказала, а Док лежав коло нього на іншім стільці. Той котисько вдавав, що спить, але я добре знала, що він не спить, бо ж увесь день був Гайдом, а Гайд ніколи не спить. До речі, пані Блайт, дорогенька, чи помітили ви, що тепер він частіше буває Гайдом, ніж Джекіллом? Що більше німці перемагають, то гайдіший він стає. Подумайте, пані Блайт, дорогенька, що це означає? Словом, Місяць із Баками надумав підлеститися до мене, похваливши котиська, не знаючи про моє справжнє ставлення до нього, тож простягнув пухку руку й погладив Пана Гайда по спині. «Гарнюній котик», — проказав він. Гарнюній котик підхопився й укусив його, а тоді страхітливо нявкнув і вилетів геть за двері. Місяць отетеріло поглянув услід йому. «Ото химерна тварюка», — проказав він. Щодо цього я згодна з ним, але нізащо не хотіла показувати йому це. Та й яке право він мав називати нашого Гайда тварюкою? «Тварюка чи ні, — мовила я, — а він розуміє різницю між канадцем та гуном». Гадаєте, пані Блайт, дорогенька, то був достатньо чіткий натяк? А з нього, як з гуски вода. Він собі вмостився зручненько, готуючись побалакати, і я подумала: «Коли він має що сказати — хай каже й іде, бо я до вечері не матиму часу на залицяння» — отож і сказала йому: «Пане Прайор, якщо ви прийшли поговорити про щось, я воліла б зробити це якнайшвидше, бо нині маю багато справ». Він аж розцвів, поглянувши на мене з-під ореолу своїх рудих баків, і каже: «Ви ділова жінка, і я згоден з вами. Не варто ходити околяса й гаяти час. Я пропоную вам вийти за мене заміж». Отак, пані Блайт, дорогенька. Нарешті я вислухала освідчення, уперше за шістдесят чотири роки чекань.