Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Але дона Динора і не думала брати близько до серця слова Зе Сампайо, крім того, вона геть не вважала, що її намагаються витурити. Вона просто змінювала тему розмови:

— Ви вже чули, що сталося з сеу Вівалдо?

От же ж хитра, сам чорт товкачем у ступі не влучить! Вдалось їй усе-таки його зацікавити. Переможений Зе Сампайо відкладав газету.

— Із сеу Вівалдо? Ні. А що з ним, власне, сталося?

— А я вам розповім… Ви ж знаєте сеу Вівалдо, він порядна і добра людина! Ще на ґринґо схожий, такий завжди рум’яний…

До суті справи вона зазвичай підходила здалеку: спершу нахвалювала, потім накручувала інтригу, повідомляла, хто і де хильнув зайвого, хто в гречку стрибнув, іноді звучало навіть ім’я коханки і найчастіше це були поважні пані.

За її словами, Сеу Вівалдо, власник похоронного бюро, геть зневажаючи сакральний дух такого закладу, щосуботи збирав у себе компанію безбожників і там же, просто на трунах і надгробних плитах, вони грали у той ненависний їй покер, ще й розпивали коньяк і джин.

— Хіба ж це не блюзнірство? Хіба не можна знайти на таке інше місце?.. — І після короткої паузи додала: — Чи не думаєте ви, сеу Сампайо, що азартні ігри — це найбільше зло?

Зе Сампайо не думав про це і не хотів думати. Він хотів лише трохи спокою, але дона Динора і далі невпинно тріщала. Питань нема, сеу Вівалдо сумлінний, чесний громадянин, справний платник податків, чудовий чоловік, прекрасний батько, але, погодьтесь, якщо він не перестане грати, то під загрозою опиниться його сім’я, адже, як усі гравці, він рано чи пізно втратить над собою контроль. А там кине дітей напризволяще, піде з дому. Погляньте хоча б на дону Флор. Поки живий був її негідник чоловік, раб отих азартних ігор, як же вона мучилася: а як він до неї ставився, навіть руку підіймав… А подивіться на неї зараз: вільна щаслива жінка, яка може сповна насолоджуватися життям, без будь-яких турбот і хвилювань.

— Якщо вже зайшлося про дону Флор, то чи не здається вам, сеу Сампайо, і тобі, люба Норміньє, що це несправедливо: така чарівна, красива жінка досі в жалобі за тим пройдисвітом? Чому б тобі, Норміньє як найближчій подрузі не поговорити з нею? Що ж до мене, то як ворожка-аматорка я довідаюся її долю по зірках, по кришталевій кулі та по картах.

Аматоркою дона Динора себе називала тому, що не брала грошей за ворожіння: майбутнє вона віщувала безкоштовно лише друзям і знайомим, хоча й стверджувала, що не кожен професіонал може похвалитися таким рідкісним даром, як у неї. Справжнє шосте чуття у неї відкривалося, коли йшлося про різні нещастя, невдачі та негаразди. У цьому вона була справжнім пророком.

Чи ж не вона передбачила мало не за рік із гаком страшний скандал, що вибухнув у сімействі Лейте, тих зарозумілих багатіїв, які відокремилися від усіх високими мурами розкішної вілли на березі моря, на Ладейра-де-Преґіса? І яка різниця — прочитала вона це на засмальцьованих картах чи довідалася з кришталевої кулі, чи відчула своєю диявольською інтуїцією?

Варто було приїхати до них із Ріо невинному ангелу Аструд, вихованці коледжу Святого серця, щоб оселитись у сестри, як на дону Динору, ні сіло ні впало, відразу ж зійшло пророцтво:

— Ох, добром це не закінчиться…

Це у неї вихопилися, щойно вона побачила дівча в автомобілі з її двоюрідним братом, а той брат — доктор Франколіно Лейте — «сатир Франко», як його назвали в дуже вузькому колі друзів — впливовий адвокат, який співпрацював із великими вітчизняними та іноземними компаніями, плантатор і член ради директорів важливих підприємств, і просто благородний та гордовитий пан, який полюбляв хильнути віскі. Сидячи за кермом свого американського спортивного автомобіля, з мундштуком у роті та хустинкою на шиї, адвокат навіть не дивився на перехожих. Зате дона Динора ні на мить не випускала його з поля зору, випитуючи всі подробиці життя тих багатіїв через кухарок, покоївок, економок, садівника та водія. А потім завуальовано, хоча красномовно, промовляла:

— Погано, ой погано це все закінчиться, ось побачите… Хіба ж можна порох отак близько до вогню…

Дона Динора не велася на невинний образ учениці коледжу.

— Це миле створіння з потупленими очима ще нас здивує, то ще та безсоромниця, ось побачите, вона просто чекає слушної нагоди…

Це несправедливе, на перший погляд, передбачення здавалося таким абсурдним, що страшенно обурило Карлоса Бастоса, молодого сусіда Аструд, який, крім того, що ненавидів плітки, ще й був відверто зачарований небесною невинністю дівчини.