Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Траплялося, що він забігав повечеряти додому, де похапцем попоївши, тікав іще перед дев’ятою вечора. Дона Флор остаточно втратила надію, що її чоловік повертатиметься з роботи, як це роблять усі чоловіки, перевдягатиметься в домашній одяг, читатиме газети, обговорюватиме з нею новини і вони разом ходитимуть у гості чи в кіно. Вона вже й забула, коли востаннє була в кінотеатрі! Хіба би дона Норма затягнула її на ранковий сеанс. Чоловік її був дивний, дивний і непередбачуваний, вони місяцями могли нікуди не виходити вдвох. Але щоразу, коли він знімав піджак і послаблював вузол краватки, вона запитувала одне і те ж:

— Ти ж сьогодні вже нікуди не підеш, правда?

Гульвіса незмінно всміхався й незмінно відповідав:

— Я піду, але ненадовго, кохана. Просто вже домовився про зустріч, але я швиденько, от побачиш…

Іноді він заходив додому до вечері, але вже з іншою метою. Це були дні тотальної невдачі: мало того, що він програвав усе до останньої копійчини, так йому ще й не вдавалося роздобути грошей; інтуїція його підводила, керівники банків і чути не хотіли його прохань, ще й поручителів як вітром здувало. У такі дні Гульвіса лютував. Зазвичай із захопленням ласуючи вишуканими стравами дони Флор, у дні невдач він їв мовчки, без апетиту, похапцем і навіть не помічаючи, що саме йому подають. Він крадькома поглядав на дружину, намагаючись визначити, який у неї настрій і чи почує вона його прохання. Бо приходив до неї з однією метою: випросити грошей. Він і так завжди у неї позичав і, ясна річ, боргів не повертав ніколи. Щоразу дона Флор поступалася й давала йому якийсь мізер, хоча частенько їй і самій бракувало грошей. Це були дні його занепаду, дні коли Гульвіса був грубий і жорстокий, а від його чарівності й галантності не залишалося й сліду.

Варто було їй лише глянути на Гульвісу, як вона відразу ж здогадувалася про його наміри. За всі ці роки дона Флор уже знала його як облупленого: ходу, лукавий блиск очей, коли він поглядав на якусь красуню з числа її балакучих учениць чи на декольте дони Жізи, або й просто — на перехожих панянок. Гульвіса не пропускав жодної спідниці, хіба би жінка, яка траплялася на його шляху, була геть потворна.

Отак щоразу пополудні Гульвіса вирушав шукати гроші на ставки, і вже від результату його пошуків залежатиме — прийде він додому вечеряти чи ні, буде лагідний чи грубий і похмурий. Повечерявши, він знову прямував назустріч своїй похмурій долі. Похмурій? Навряд чи це врочисте слово пасувало до Гульвісиної вдачі та його безтурботного життя. Його життя можна було назвати нічним, утім аж ніяк не похмурим. Гульвісі зовсім не личили темні та понурі відтінки, що ними недоброзичливці полюбляють змальовувати гравців.

У Гульвіси не тремтіли руки, коли він робив ставку, і його зовсім не мучило сумління після безсонних ночей. Щоправда, його охоплювало тривожне хвилювання, коли він стежив за кулькою рулетки, серце вистрибувало з грудей, але це було приємне хвилювання. Жодного разу він не думав про самогубство, на нього не сходило каяття, ніколи не чув він голосу розуму. Гульвіса не знав усіх тих жахів, від яких гинуть азартні гравці. Шкода, звісно… Та що поробиш, якщо так воно є? Неможливо було уявити Гульвісу таким собі романтичним героєм, який не в змозі боротися з лихим фатумом, зневажає себе, хоче пустити кулю в чоло на вході в казино, але не може набратися духу.

Така була його планида, напружена і брутальна, як у справжнього мачо, жоден слабак не витримав би цієї щоденної боротьби, щохвилинної вечірньої напруги. Для Гульвіси удари підступної долі ніколи не були катастрофою чи якимось невиправним нещастям. Його життя було різноманітне й веселе і завжди знаходився хтось, хто погоджувався позичити йому грошей. Неймовірно, скільки людей зазнали його впливу. Можливо, у такий спосіб вони насолоджувалися ризиком, не відвідуючи казино, адже, згідно з загальноприйнятою думкою, не кожен дозволить собі так низько впасти. Гульвісі ж доля дарувала бурхливі емоції.

Так сталося й того злощасного серпневого вечора: Гульвіса намагався вициганити грошей у дони Флор, а вона не давала, бо й у самої залишалося зовсім трохи на домашні витрати, — в результаті вони посварилися і чого тільки не наговорили одне одному. Врешті дона Флор таки не витримала, жбурнула йому ті жалюгідні тридцять мільрейсів і, взявши їх, Гульвіса переможно попрямував до дверей, мовляв, нехай знає, хто в домі господар. В «Абайшадиньйо», де саме грали у французьку рулетку, він поставив десять мільрейсів на своє улюблене число, аж раптом… Раптом його число виграло — хочете вірте, хочете ні! — чотирнадцять разів поспіль. І Гульвіса, оточений схвильованим натовпом, робив і робив ставки, здавалося, він не думає припиняти і вічно ставитиме на своє улюблене число. Дізнавшись про це, Мірандау, як божевільний, примчав з іншої зали, де грали в рондо, і крикнув Гульвісі: