Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Ані Флор, ані Гульвіса не бажали миритися з такою ситуацією. Для Гульвіси зараз усе було на кону, це була його вирішальна ставка. Пристрасть до Флор охопила молодика з голови до п’ят, затьмарила розум: для нього не існувало на світі іншої жінки, наче оця — з ямочками на щоках, пухкенька Флор — найкрасивіша, найзвабливіша в усій Баїї, єдина, яка могла вгамувати його голод і спрагу, позбавити його самотності. «Ні, ніколи, хіба як мене звідси вперед ногами винесуть», — заявила дона Розилда, навіть слухати не бажаючи родичів і друзів, які одне поперед одного переказували їй про бажання Гульвіси свататися.

Навіть тітка Літа якось спробувала заступитися за Гульвісу, але дона Розилда накинулася на неї з прокльонами:

— Доки я ще, Богу дякувати, жива, цей негідник не одружиться з моєю донькою. І не тому, що вона заслуговує такої материнської турботи, ні! Але поки я відповідаю за цю невдячну паскуду, за цю гадину колючу, я ні за що не дам своєї згоди. Краще нехай помре, ніж вийде за того волоцюгу.

Літа хотіла заперечити, наводила різні аргументи на користь Гульвіси, намагалася переконати сестру, зломити цю стіну ненависті: любов творить дива, чому ж Розилда відмовляється прийняти зміни, що сталися з Гульвісою, мовляв, він уже зовсім інша людина, проте знавісніла дона Розилда тільки гарчала від люті:

— Досить із нас того горя, що ти заподіяла нашій сім’ї, вийшовши заміж за Порту. Ну гаразд, згодом він виправився, а якби цього не сталося? Якби він і надалі був такий безсоромний? — вона наголосила на останньому слові, ніби обвинувачувала Порту в усіх найважчих гріхах.

Це дона Розилда так натякала на минуле Порту, молодість якого пройшла в театральних колах Ріо-де-Жанейро, в гастролях по всій країні, від міста до міста. Він був одночасно сценаристом і хореографом, а якщо треба було, то підміняв акторів, суфлера, директора і костюмера. Одружившись, Порту взявся за розум і влаштувався на роботу в Баїї, де й осів. Від його кочівного життя зберігся лише альбом із вирізками та смішні анекдоти, і за кожної нагоди він намагався всім той альбом показати, дотепно його коментуючи.

— Ну, але ж, хіба, зрештою, все не налагодилося? — мовила дона Літа, яка в глибині душі пишалася чоловіковим театральним минулим. — Ти ж бачиш, які ми щасливі? І до речі, мене анітрохи не бентежить його робота в театрі. Він ні в кого нічого не вкрав, нікого не обдурив, невинних не спокушав…

— Та що ти мелеш?! Які там невинні, якщо він волочився з самими лише шльондрами? Де було йому тих невинних узяти? І запевняю, робив він це з величезним задоволенням, поглянь лише на його бісові очі…

Добра і привітна, повна протилежність сестри, дона Літа терпіти не могла, коли ображали її чоловіка. Кров ударила їй в голову:

— Знаєш що, дорогенька, тримай свого язика на припоні й не смій більше ніколи обмовляти мого чоловіка, я прийшла сюди не для того, щоб вислуховувати твої паскудства…

Дона Розилда слухняно замовкла, стиха вибачившись. Сестра була єдиною людиною на світі, яку дона Розилда ще поважала і з якою боялася посваритися.

— Я прийшла сюди, бо Флор мені як донька… І якого біса ти не даєш дівчинці вийти заміж, хлопець їй до душі, він її кохає безтямно, чого тобі ще треба? Тільки тому, що він виявився не такий усемогутній, як ти собі надумала?

— Та скільки тобі втовкмачувати, нічого я собі не надумувала, це вони зловживали моєю довірою, негідники! — згадавши про те жахливе ошуканство, дона Розилда знову оскаженіла. — Скажу тобі більше. Краще нам поставити на цьому крапку і ніколи не повертатися до цієї розмови. Доки я за неї відповідаю, не допущу, щоб вона вийшла заміж за цього покидька. Коли їй виповниться двадцять один, якщо ще захоче, хай летить під три чорти і губить себе, скільки їй заманеться. А до того часу я не дам своєї згоди і край.

— Ти сама шукаєш корости, щоб чухатися… Дивись, не наклич біди…

А біда не забарилася. Після невдалого візиту тітки Літи — останньої надії Флор — дівчина вирішила прислухатися до свого серця. Тобто скоритися Гульвісі; а він, озброївшись найвагомішими аргументами, переконував її, що на розв’язання цієї проблеми є лише одна рада, що водночас дасть змогу Флор довести її любов і довіру. Щойно Гульвісі вдалося переконати дівчину, вона відразу ж дозволила йому те, чого він так давно домагався. Одначе, якщо бути відвертими до кінця (навіть при всьому нашому доброму ставленні до Флор і прагненні захистити перед читачами цнотливість і скромність нашої героїні, яка стала жертвою чарівного донжуана), варто таки наголосити, що і сама Флор несамовитіла від бажання й потреби віддатися йому сповна, адже в ній давно палав вогонь, на якому вщент згоріли її сором’язливість і здоровий глузд.