Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

І ось зараз, біля рулетки, у вирішальний момент цієї азартної ночі, в останньому оберті білої кульки по чортовому колесу, без жодної фішки, копійчини — тобто, без надії, мадам Клодетта згадувала Гульвісу. Чи вигравав він, чи програвав, чи щастило йому останнім часом, чи ні, не було ночі, щоб він не дав їй бодай однієї фішки в десять тостадо. А якось йому поталанило мало не банк зірвати у «Табарисі», він вийшов тоді з повними кишенями грошей, пішов на район святкувати в гучній компанії друзів, вихиляючи чарку з кожним, кого зустрічав. Жінкам, мов король Карочинья, він роздавав тоді по п’ять і по десять мільрейсів, а іноді і по двадцять, і по п’ятдесят. Ото було видовище: Гульвіса і процесія волоцюжок за ним.

От якби Гульвіса був живий, він неодмінно дав би їй бодай одну фішку, за яку вона змогла б поласувати біфштексом із квасолею чи навіть купила би пачку цигарок, і неодмінно лукаво б їй усміхнувся й промовив: «До ваших послуг, мадам, завжди до ваших послуг», — а вона б йому відповіла: «Merci, mon chou» . Але, на жаль, він відійшов так рано, під час Карнавалу, якщо їй не зраджує пам’ять.

Тієї миті, коли вона згадувала Гульвісу, сталося щось неймовірне: досвідченого круп’є з повними жменями різнобарвних фішок у сто, двісті та п’ятсот, о, ті, що по п’ятсот, були особливо прекрасні, раптом немов ударило сильним струмом, він хрипло скрикнув, простягнув руки і десятки кольорових фішок покотилися підлогою.

Гравці притьмом кинулися підбирати їх, що там коїлось… скорчені чоловіки та жінки повзали по підлозі, вихоплюючи одне в одного фішки. Лише мадам Клодетта, немов заціпеніла від такого видовища, вона не ладна була зрушити з місця, аж доки круп’є, прийшовши до тями, позбирав уцілілі фішки. Того вечора вистачило всім, усім, окрім заціпенілої та приголомшеної мадам Клодетти.

Аж зненацька вона відчула, як чиясь рука запхала їй у декольте перламутрову фішку, ту жадану перлину вартістю п’ятсот мільрейсів, обмінявши яку, вистачить та ще й залишиться, щоб заплатити за кімнату і два тижні не перейматися своїм голодним завтра.

«Я до ваших послуг, мадам, я завжди до ваших послуг». Мадам Клодетті здалося, що вона чує цей зухвалий, глузливий голос. «Merci, mon chou» , — мимоволі вирвалося з її вуст. Мов у давні добрі часи, вона попрямувала до каси отримати гроші. Голодна і змучена стара мадам Клодетта надто багато вистраждала за своє життя, щоби спробувати пояснити все, що відбувалося довкола. Воно ж і так ясно, що то просто якийсь гравець змилувався над старенькою і всунув їй за пазуху одну з поцуплених фішок. Але хай там як, вона подякувала: «Merci, mon chou» .

ПРОКИНУВШИСЬ, ДОНА ФЛОР РВУЧКО ЗІРВАЛАСЯ З ЛІЖКА: ДОКТОР ТЕОДОРО ВЖЕ СКУПАВСЯ, ПОГОЛИВСЯ і почав одягатися.

— Я проспала все на світі…

— Люба, ти, мабуть, смертельно втомилася, нічого дивного. Це ж не жарти — стільки всього наготувати, організувати такий чудовий вечір та ще й обслуговувати гостей… Тобі треба відпочити. Полеж іще трохи, сніданок мені подасть служниця…

— Полежати? Та ж я не хвора…

Дона Флор миттю зібралась: уранці вони завжди разом пили каву і вона готувала чоловікові кускусові кнедлі, тільки їй вдавалося замісити тісто до смаку Теодоро, легке та пухке.

Вона втомилася, так, але зовсім не через вчорашнє свято; це була втома від недоспаної, як колись було, ночі, ночі напруженого вслухання у кожен крок знадвору. До того ж вона хвилювалася чи не помітив бува Теодоро чогось дивного в її поведінці, адже хоч учора була не середа і навіть не субота, а дона Флор одягла той прозорий мереживний пеньюар з їхньої першої шлюбної ночі.

— Який приємний спогад, люба, — сказав доктор. — А знаєш, є дати, що не відзначити їх — просто злочин, тож вибачай, якщо я сьогодні відступлюся від нашого календаря… — він завжди такий галантний, яка б жінка встояла?

Дона Флор погодилася, попри свої розбурхані почуття. На її вустах іще лишився солодкавий слід палкого поцілунку, на язику тлів такий рідний присмак її Гульвіси, та натомість вона отримала лише прісний і сухий дотик вуст Теодоро, яким він звично розпочинав їхні любощі.

Від того всеохопного сум’яття дона Флор геть розгубилася, геть втратила відшліфований за рік життя ритм до спільного і такого цнотливого задоволення з Теодоро. Вона була відсутня, як і тієї першої шлюбної ночі в Паріпе, і чоловікові не відразу вдалося подолати її скутість. Але, на щастя, якщо він і помітив якусь дивну поведінку дружини, то списав її на втому через організацію їхнього свята.