Дона Флор задрімала, їй здалося, ніби звіддалік лунає голос її чоловіка. Вона насилу прокинулася і знову побачила на трибуні доктора Теодоро. «Я нічогісінько в цьому не тямлю, коханий, вибач, будь ласка, всі ці формули, вичерпні аргументи мене лише заколисують, повір, не можу з цим нічого вдіяти, я ж звичайна собі жінка, дурна та неосвічена, й усі ці високоінтелектуальні промови точно не для мене». Її розбудили оплески, дона Флор теж заплескала, всміхнулася чоловікові, привітала його повітряним поцілунком. Зібрання закінчилося. Втомлені жінки, відмучивши свій обов’язок, нарешті зійшлися, щоб попрощатися одна з одною.
— Доктор Теодоро виступив блискуче… — зауважила дона Себастьяна (як вона може знати, коли проспала весь його виступ?).
— А як цікаво говорив доктор Еміліо! — повторила чиюсь фразу з попередніх зібрань дона Паула. — А доктор Теодоро просто розумник!
Ідучи вниз по сходах попід руку з чоловіком, дона Флор прошепотіла:
— От бачиш, як високо оцінили колеги твою доповідь? Тебе просто скупали в компліментах. Доповідь сподобалась абсолютно всім і всі в один голос кажуть, як слушно ти висловлювався.
Доктор Теодоро тільки зніяковіло всміхнувся:
— Колеги занадто прихильні до мене… А може, я й справді сказав щось корисне… От ти як гадаєш?
Дона Флор стиснула могутню руку свого вченого чоловіка:
— Ти був просто чудовий! Я, звісно, зрозуміла далеко не все, та мені однак сподобалося. А як же приємно, коли тебе хвалять…
У неї мало не прохопилось: «Я не достойна бути твоєю дружиною, Теодоро», — але фармацевт, який знав грецьку та латину, швидше за все не зрозумів би її.
5
ЯКЩО ТАЄМНИЧИЙ СВІТ ФАРМАКОЛОГІЇ СТАВ ДЛЯ ДОНИ ФЛОР несподіваним відкриттям, то всесвіт музикантів-аматорів, що вона його пізнала завдяки чоловіковому фаготу, приголомшив і зачудував.
Усі ці поважні та шановані сеньйори з високим суспільним статусом, ученими ступенями, власними фірмами та підприємствами, вся їхня вишукана громада (за винятком простого касира Урбано, який грав на скрипці), всі вони нагадували таємну секту. «Це по-справжньому піднесений всесвіт музики, що його неземні звуки та відтінки мають своїх богів, свої храми, свою паству і свого пророка — натхненного композитора та диригента Аженора Ґомеса», — писав молодий журналіст Флавіо Коста для газети «О ложиста модерно», щедрий власник якої надавав новачкам можливість безкоштовно публікуватися. Репортаж про музикантів-аматорів зайняв усю останню шпальту; у центрі красувалося фото оркестру в повному складі у саду особняка Адріано Піреса, до якого наступного дня після виходу статті завітав сам Насіфе, власник газети. Він мав на меті розповісти про численні труднощі, неминучі для видання такого рівня, як його газета. Навряд чи вони взагалі могли би видаватися, якби не рятівна підтримка людей зі щедрим серцем і товстим гаманцем, не байдужих до долі преси.
Редактор продемонстрував число з репортажем («Це дуже талановитий автор-початківець, одначе його творчість добряче б’є нам по кишені»), тож мільйонер розщедрився, коли побачив себе з віолончеллю серед музикантів аматорського оркестру. Так, це й справді була секта зі своїми зобов’язаннями, звичками, ритуалами та щотижневою радістю: суботнім вечірнім виступом.
Зі світу фармакології, ліків, ступок, шпателів для приготування пігулок, порцелянових шкаликів із кислотами, отрутою, ртуттю та йодом дона Флор мандрувала в чарівний світ трелей і піцикато, паван і гавотів, вабливого звучання віолончелі та гобоя, скрипки та кларнета, флейти і тромбона, ударних інструментів і фагота її чоловіка, під неперевершений акомпанемент рояля маестро Аженора Ґомеса. У світ дони Себастьяни та дони Паули, дони Рити і ненаситної пожирачки сердець Неузи, світ вершків еліти, дружин успішних чоловіків. Банкір Селестино, змушений слухати ці концерти (о, люди уявляють собі життя банкірів як суцільний рай…), раніше і гадки не мав, які вони насправді нудні й утомливі для нього.
— Грають вони, звісно, препаскудно, але кожна забаганка цих маніяків коштує мільйони…
Суботніми вечорами ці високоінтелектуальні чоловіки ставали веселими та безтурботними дітьми, забуваючи про обов’язки та домовленості, клієнтів та ділові угоди, забуваючи геть про все, навіть про своє нестримне бажання якнайшвидше і якнайбільше заробити. Забували вони також і про класову нерівність: багатий комерсант, як рівня, спілкувався з дрібним чиновником префектури, який отримував свою мізерну платню, знаменитий хірург не цурався скромного фармацевта, власник вісьмох магазинів завиграшки знаходив спільну мову з продавцем маленької крамнички.
Читать дальше