Уильям Моэм - Тягар пристрастей людських

Одного дня Філіп із властивою його віку прямотою запитав учителя, чи правда, що він воював разом із Ґарібальді. Здавалося, літній чоловік не вважав це запитання важливим. Він відповів, як завжди, тихим голосом:

— Oui, monsieur [50] Так, мосьє ( фр .). .

— Кажуть, ви були комунаром?

— Справді? Чому б нам не продовжити наше заняття?

Учитель розгорнув книжку, і присоромлений Філіп почав перекладати підготований вдома уривок.

Одного дня мосьє Дюкро, схоже, страждав від сильного болю. Він ледве спромігся витягти своє тіло всіма сходами до Філіпової кімнати, а піднявшись, важко сів і спробував віддихатися; його бліде обличчя витягнулося, а на чолі блищали намистини поту.

— Боюся, ви нездужаєте, — зауважив Філіп.

— Не переймайтеся.

Але хлопець бачив, що вчитель страждає, і наприкінці уроку поцікавився, чи не відкласти їм заняття, поки йому не стане краще.

— Ні, — заперечив літній чоловік іще тихіше. — Я хотів би продовжувати, поки зможу.

Філіп хворобливо нервував, коли мова заходила про гроші, й одразу почервонів.

— Але для вас нічого не зміниться, — заспокоїв він. — Я так само платитиму за уроки. Якщо не заперечуєте, я хотів би одразу розрахуватися за тиждень наперед.

Мосьє Дюкро брав вісімнадцять пенсів за годину. Філіп витяг із кишені десять марок і сором’язливо поклав їх на стіл. Він не міг змусити себе протягнути гроші старигану, наче той був жебраком.

— У такому разі, гадаю, я не приходитиму, поки не одужаю. — Він узяв монету і, як завжди, церемонно вклонившись, пішов.

— Bonjour, monsieur [51] Гарного дня, мосьє ( фр .). .

Філіп злегка засмутився. Він гадав, що повівся щедро, і сподівався, що мосьє Дюкро приголомшить його своєю вдячністю. Його трохи здивувало те, що вчитель прийняв подарунок так, неначе це був борг. Він був іще такий молодий і не розумів, що відчуття обов’язку менше хвилює тих, хто отримує, ніж тих, хто дає. Минуло п’ять чи шість днів, і мосьє Дюкро з’явився знову. Він шкандибав іще гірше, ніж завжди, і був дуже слабким, але, схоже, найгірше вже минулося. Чоловік не став балакучішим і залишався загадковим, нетовариським і брудним. До кінця уроку він не згадував про свою хворобу, а потім, уже збираючись піти, зупинився біля відчинених дверей. Учитель повагався, наче йому було важко вимовляти слова:

— Якби ви не дали мені грошей, я б помер від голоду. Більше я не мав на що жити.

Він низько та урочисто вклонився і вийшов із кімнати.

Хлопець відчув, як у горлі зібрався невеличкий клубок. Йому здалося, що він відчув безнадійну гіркоту, з якою боровся за життя старий, і наскільки важким воно було в ті часи, які Філіпу уявлялися надзвичайно приємними.

Філіп провів у Гейдельберзі три місяці, аж якось уранці фрау професорша повідомила йому, що у її будинку зупиниться англієць, на прізвище Гейворд, і того ж дня за вечерею хлопець побачив нове обличчя. Родина Ерлінів уже кілька днів перебувала у піднесеному настрої. Спершу, в результаті бозна-яких інтриг, принизливих благань і прихованих погроз батьки молодого англійця, з яким була заручена фройляйн Текла, запросили навідати їх у Англії. Тож, озброївшись альбомом з акварельними малюнками (аби продемонструвати свою досконалість) і стосом листів (аби довести серйозність його намірів), дівчина вирушила в дорогу. А вже за тиждень фройляйн Гедвіґа, сяючи усмішкою, повідомила, що її коханий лейтенант приїде до Гейдельберга з батьком та матір’ю. Виснажені синовою наполегливістю і глибоко вражені розміром посагу, який пропонував за фройляйн Гедвіґу її батько, лейтенантові батьки погодилися заїхати до Гейдельберга і познайомитися з молодою панянкою. Зустріч виявилася успішною, і фройляйн Гедвіґа змогла похизуватися у Stadgarten своїм коханим перед усіма мешканцями материного будинку. Мовчазні літні пані, що сиділи ближче до початку стола, поруч із фрау професоршею, були схвильовані, а коли фройляйн Гедвіґа оголосила, що повертається додому, де відбудуться офіційні заручини, її мати, не задумуючись про ціну, сказала, що подасть до столу Maibowle [52] Алкогольний напій із білого вина з фруктами. . Професор Ерлін пишався своїм умінням готувати цей легкий алкогольний напій, і після вечері на столі у вітальні урочисто з’явилася величезна чаша з білим вином і газованою водою, в якій плавали запашні трави та суниця. Фройляйн Анна дражнила Філіпа, що його дама серця поїде від них, і хлопцеві було дуже незручно й навіть трохи сумно. Фройляйн Гедвіґа заспівала кілька пісень, фройляйн Анна зіграла весільний марш, а професор заспівав «Die Wacht am Rhein» [53] «Варта на Рейні» — німецька патріотична пісня часів французько-прусської війни, знову стала популярною під час Першої світової. . Серед усіх цих веселощів Філіп мало уваги звертав на нового гостя. За вечерею вони сиділи один навпроти одного, але Кері весь час балакав із фройляйн Гедвіґою, а незнайомець не володів німецькою та їв мовчки. Побачивши на гостеві блакитну краватку, Філіп одразу відчув до нього антипатію. Англієць був двадцятишестирічним молодиком із надзвичайно білою шкірою й довгим хвилястим волоссям, яке часто пригладжував недбалим жестом. Він мав великі сині очі, але їхній колір був якимось бляклим, і вони вже виглядали стомленими. Обличчя було чисто поголене, а рот, попри занадто тонкі вуста, вирізнявся непоганою формою. Фройляйн Анна цікавилася фізіогномікою і звернула Філіпову увагу на вишукані обриси чоловікової голови і слабеньку нижню щелепу. Вона зауважила, що англієць має голову мислителя, але щелепі не вистачає виразності. Фройляйн Анні, з її високими вилицями і великим недоладним носом, судилося залишитися старою дівою, тож вона надавала великого значення характеру. Поки вони обговорювали нового гостя, він стояв трохи осторонь від інших і спостерігав за галасливою вечіркою з доброзичливим, але трохи гордовитим виразом обличчя. Англієць був високий, стрункий, а в його поведінці була обдумана грація. Вікс, один із американських студентів, помітив його самотність, підійшов і звернувся до гостя. Ця парочка своїм контрастом справляла дивне враження: надзвичайно елегантний американець у чорному піджаку і світло-сірих штанах, худий, наче висушений, і вже помазаний на службу в церкві; й англієць у своєму розтягнутому твідовому костюмі, цибатий і з повільними жестами.