Уильям Моэм - Тягар пристрастей людських

«Перший поворот праворуч і другий ліворуч, мадам».

Незабаром на запитання відвідувачів Кері почав відповідати майже автоматично. Робота була одноманітною і швидко виснажувала. За кілька днів у Філіпа так боліли ступні, що він ледве міг стояти; від м’якого килима вони горіли, а ввечері боляче було знімати шкарпетки. Інші хлопці, що стояли в коридорах, теж жалілися і казали, що від поту шкарпетки й черевики просто гниють. Усі в кімнаті страждали однаково і полегшували біль, вистромлюючи вночі ноги з-під ковдри. Спочатку Філіп узагалі не міг ходити після роботи, тож вимушений був провести чимало вечорів у вітальні на Гаррінґтон-стрит, зануривши ноги у відро з холодною водою. Частенько компанію йому складав Белл — хлопчина з галантерейного відділу. Він залишався вдома і впорядковував свою колекцію марок. Наклеюючи їх за допомогою маленьких шматочків гербового паперу в альбом, хлопчик монотонно насвистував.

Вечірки влаштовували у понеділок раз на два тижні. Одна з них припала на початок Філіпового другого робочого тижня у «Ліннс і Седлі». Він домовився піти туди з однією з продавчинь зі свого відділу.

— Завжди треба йти їм назустріч, — сказала вона. — Саме так я і роблю.

Звали цю сорокап’ятирічну жінку з погано пофарбованим волоссям місіс Годжес; її землисте обличчя було вщент укрите сіточкою тоненьких червоних судин, а білки блакитних очей були жовтявими. Філіп їй подобався, і не минуло навіть тижня, як жінка почала звертатися до нього на ім’я.

— Нам обом відомо, як боляче падати, — казала вона.

Жінка повідомила Філіпові, що її справжнє прізвище не Годжес, але частенько згадувала «мого чоловіка, містера Годжеса»: він був адвокатом і поводився з нею просто жахливо, тож вона покинула його і вирішила залишатися незалежною. Однак вона пам’ятала часи, дорогенький (жінка всіх називала «дорогенькими»), коли мала власну карету і влаштовувала вдома пізні обіди. Місіс Годжес мала звичку колупатися в зубах шпилькою від велетенської срібної брошки у вигляді перехрещених батога та мисливського хлиста з двома шпорами посередині. Філіп важко звикав до нового оточення, і дівчата називали його чваньком. Одна звернулася до нього «Філе», а він не відповів, адже й гадки не мав, що дівчина говорить із ним. Тоді продавчиня тріпонула волоссям, назвала його самовдоволеним бовдуром і почала навмисне підкреслено звертатися до нього «містер Кері». Її звали міс Джевелл, і вона збиралася вийти заміж за лікаря. Інші дівчата ніколи не бачили нареченого міс Джевелл, але вважали його справжнім джентльменом, адже він дарував їй такі гарненькі подарунки.

— Ніколи не зважайте на те, що вони кажуть, дорогенький, — заспокоювала місіс Годжес. — Мені теж довелося через це пройти. Бідолашки, нічого іншого не вміють. Запевняю, ви їм сподобаєтеся, якщо стоятимете на своєму так, як це зробила я.

Вечірки влаштовували у ресторані в підвалі. Столи відсували до стін, щоби звільнити місце для танців, а для гри у віст розставляли кілька менших столиків.

— Головуючим завжди слід приходити трохи раніше, — пояснила місіс Годжес.

Вона познайомила Філіпа з міс Беннетт, першою красунею в «Ліннс і Седлі». Жінка очолювала відділ нижніх спідниць і, коли з’явився Філіп, розмовляла з завідувачем відділу чоловічого трикотажу. Міс Беннет була огрядною жінкою із щедро напудреним широким червоним обличчям, знатних розмірів бюстом і вигадливо зачесаним солом’яним волоссям. Убрана вона була занадто ошатно, але не без смаку, у чорну сукню з високим комірцем; для гри в карти міс Беннетт надягала чорні лайкові рукавички. Її шию прикрашало кілька важких золотих ланцюжків, на зап’ястях дзвеніли браслети з круглими підвісками з фотографіями (на одній була зображена королева Олександра); у руках жінка тримала чорну атласну чашечку і постійно жувала «Сен-сен» [317] Лакричні цукерки для свіжого дихання. .

— Приємно познайомитися, містере Кері, — сказала вона. — Це ваша перша вечірка, чи не так? Здається, ви трошки соромитеся, але, запевняю, хвилюватися немає причин.

Міс Беннетт відчайдушно намагалася влаштувати так, аби всі гості почувалися на вечірці як удома. Вона плескала співрозмовників по плечу і весь час реготала.

— Ну хіба ж я не бешкетниця? — вигукнула жінка, повертаючись до Філіпа. — Навіть не знаю, що ви про мене подумаєте, але нічого не можу з собою вдіяти.

На вечірку здебільшого приходили молоді співробітники — юнаки, котрі ще не знайшли собі дам серця, і дівчата, що не мали залицяльників.