Сэмюэль Беккет - Уот

Отак, розповідаючи, він зняв мої руки зі своїх рамен і позадкував через дірку до свого садка, залишивши мене самого, так що я міг тепер провести його хіба що своїми очима, провести востаннє й побачити, як він топче тіні і, спотикаючись, просувається назадгузь до свого житла. Часто він бився зопалу об стовбури дерев, потрапляв ногою в хащі і падав на спину долілиць, набік, у зарості ожини чи шипшини, чи будяка, чи кропиви. Але він миттю підводився і без скарг, без нарікань продовжував рухатися у бік свого житла, аж доки я перестав його бачити, а в полі мого зору лишилися самі тільки осики. Як з мого, так і з його будинків, які з того місця не можна булої побачити, вітер приніс дим із комина, бо о такій порі вже готували обід, ці дими то курилися окремо, то зливалися докупи, перемішувалися і танули без сліду.

Так само, як колись Уот повідав початок своєї історії, не перший, а другий, через що й не четвертий, а третій, так само розповів він і про її кінець. Другий, перший, четвертий, третій — саме в такій послідовності Уот виклав свою історію. Саме так слід працювати над героїчними катренами.

Як Уот прийшов, так він і пішов, посеред ночі, яка накриває всі речі своїм покровом, особливо коли надворі хмариться.

Було це, як йому здалося, влітку, бо повітря не було таке вже геть зимне. І сталося це, як прихід його, так і вихід, теплої літньої ночі, не інакше. Наприкінці ще однієї днини, яка нічим від усіх інших не відрізнялася, Уот принаймні не бачив ніякої різниці. А казати щось про містера Нота він був неспроможний.

Містер Нот, мабуть, як і завше, лежав, ставав навколішки, сидів, стояв, робив проходку, зойкав, мугикав і замовкав, не виходячи зі своєї кімнати, так-сяк освітленої місяцем і цілим кодлом зірок. А Уот під таку годину, згідно зі своєю звичкою, сидів біля розчахнутого вікна, чув перші нічні звуки і ледь бачив перші нічні вогні як людського, так і небесного походження.

О десятій він почув крики, десь зовсім близько, ще ближче, тоді трохи далі, зовсім далеко, на сходах, поверхом вище, і знову на сходах, і так крізь відчинені двері побачив світло, яке виблимувало в темряві і поволі сходило нанівець у темряву, Артурові кроки, світло, запалене бідолашним Артуром, який о звичній порі піднімався до себе нагору, щоб відпочити.

Об одинадцятій темрява заполонила кімнату, а місяць видряпався вище від дерева. А що це дерево було низеньке і місяць сходив прудко, то перехід не зайняв багато часу і потьмарення теж.

Споглядаючи, як світло наче стрибками то спалахує, то гасне, Уот здогадався, що вже десята; так само, коли кімната поринула в темряву, він зрозумів, що вже десь одинадцята.

А коли він подумав, що, мабуть, уже перейшло за північ і він уже одягнув містера Нота в нічне вбрання і поклав у ліжко, от тоді він спустився на кухню, як і робив щоночі, щоб випити свою останню склянку молока і докурити останню четвертину сигари.

Але на кухні на стільці сидів якийсь дивний чоловік, і нічні жаринки, гаснучи, блимали на нього.

Уот запитав його, хто він такий і як сюди потрапив. Він вважав своїм обов’язком це зробити.

— Мене звати Мікс, — сказав незнайомець. — Спочатку я був там, а потім за якусь мить потрапив сюди.

Отже, прийшов його час. Він зняв кришку, підніс склянку до губів і почав пити. Молоко почало скисати. Він запалив сигару й затягнувся. Дешева, смердюча сигара.

Я родом із…, сказав містер Мікс і назвав місцевість, звідки він походив. Народився я у…, сказав він і повідав дещо про місце й обставини того, як він вилупився на світ Божий. Мої любі батьки, сказав він, і героїчні постаті унікальних перелюбників містера та місіс Міксів, яким не було рівних в монастирських анналах, заповнили кухню. Коли мені виповнилося п’ятнадцять років, продовжив він, моя люба дружина… мій улюблений собака…. от нарешті…

На щастя, містер Мікс не мав дітей.

Якийсь час Уот уважно його слухав, бо містер Мікс мав досить милозвучний голос. Особливо йому вдавалися фрикативні звуки. Але все це нічне милозвуччя померхло й щезло, бо Міксів голос, вельми приємний голос бідолашного Мікса, зійшов нанівець, зіткнувшися з мовчазним, безголосим стогоном Уотових нутряних планів.

Уот допив молоко і допалив сигару так, що попік собі всі губи, і вийшов з кухні. Невдовзі він з’явився знову перед очима Мікса і в кожній руці тримав по валізці, тобто загалом він мав дві маленькі валізи.