Сэмюэль Беккет - Уот

Бо щодня мінялася не тільки його фігура, зріст, шкіра і волосся, а й постава, вираз обличчя, форма і розмір ніг, рук, рота, носа, очей та вух, якщо вже обмежитися лише ногами, руками, ротом, носом, очима, вухами та їхньою поставою, виразом, формою та розмірами.

Його манера триматися, голос, запах і зачіска, не кажучи про всі інші ознаки, крім манери триматися, голосу, запаху та зачіски, теж не відзначалися сталістю і мінялися день у день.

Його манера відхаркуватися й відпльовуватися теж зазнавала щоденних змін, так само, як і всякі його інші манери, крім відхаркування і відпльовування.

Його відрижку сьогодні теж не можна було рівняти до вчорашньої, а до завтрашньої й поготів, якщо мова вже тут зайшла про відрижку, а не про щось інтимніше.

У всіх цих змінах Уот не брав ніякої участі, він і гадки не мав, о якій порі двадцятичотиригодинної доби вони відбудуться. Він, однак, підозрював, що все це здійснюється десь між північчю, коли Уот, завершуючи свій робочий день, допомагав містерові Ноту одягнути нічну сорочку [9] Уважний читач не зможе, либонь, позбутися щирого здивування з приводу того, як після стількох роздягань і одягань Уот так і не сподобився дізнатися, який же насправді був містер Нот. Вважаємо за свій обов'язок пояснити для такого читача, що відносно одягання нічної сорочки містер Нот не додержувався загальноприйнятого звичаю. На відміну від більшості чоловіків і жінок, які, перш ніж лягати спати, скидають свій денний одяг, а вранці, перш ніж зважитися одягнути денний одяг, ретельно і обережно скидають своє замащене нічне вбрання, він лягав спати в нічному одязі поверх денного, а коли підводився, то на ньому під нічним одягом уже був денний. і лягти в ліжко, і восьмою годиною ранку, коли Уот, розпочинаючи свій робочий день, допомагав містерові Ноту підвестися з ліжка і скинути нічну сорочку.

Бо якби містер Нот змінював свою зовнішність, коли Уот його обслуговував, то Уот це якось неодмінно помітив би, якщо не одразу, то трохи згодом. Тому Уот і підозрював, що це відбувалося десь серед глупої ночі, коли ніхто йому не стояв на заваді і містер Нот міг прибрати будь-якої подоби. Уот тому переймався дедалі більшою певністю, що підозра його не така вже геть безпідставна, що інколи серед ночі підводився не в змозі або не бажаючи спати далі, підходив до вікна, щоб подивитися на зірки, які він колись усі знав поіменно, коли помирав у Лондоні, щоб подихати нічним повітрям і послухати звуки ночі, які дотепер його цікавили, так от тоді, у такі хвилини він бачив, як десь посередині між ним і землею, розганяючи морок, міняючи колір листя з безнадійно чорного на сірий, розсипаючи срібло по дощових краплях, якщо була злива або навіть мжичка, спалахує смужка білого світла.

Рухи містера Нота типовими теж не назвеш, крім хіба що тих, коли він обіруч водночас закривав свої лицьові отвори, себто встромляв обидва великі пальці в рот, вказівні пальці у вуха, мізинці у ніздрі, треті пальці в очі, а другі, аби посприяти пожвавленню розумової діяльності, прикладав до скронь. Але то були не жести, а діяльність, якою містер Нот займався досить тривалий час, не відчуваючи, судячи з усього, ніякої незручності.

Уот помічав у містера Нота й інші риси, інші характерні прийоми, такі собі прийомчики, як перебути деньочки, про них теж Уот міг би розказати, якби схотів, якби не був такий стомлений, такий виснажений усім тим, про що він уже розповів, стомлений додаванням і відніманням старих, давно відомих речей до і від інших таких самих давно відомих старих речей. Але йому боляче було й помислити, що ми оце зараз розлучимося і більше ніколи (на цьому світі) не зустрінемося, а я так і не дізнаюся, як саме містер Нот взував свої чоботи чи черевики, чи капці, чи черевик і капець, коли йому доводилось робити це, тобто не просто чобіт чи черевик, чи капець, а саме так. Тому він зняв свої руки з моїх рамен, поклав їх мені на зап’ястя і розповів, як саме містер Нот, відчуваючи, що час тому сприяє, доброзичливо і разом з тим з особливою хитринкою розпочинав мало-помалу боком та скоком просуватися до своїх чобіт, до своїх черевиків, до свого чобота і черевика, до свого чобота й капця, до свого черевика і капця, боком, бочечком, маленькими кроками, з простосердим нейтральним виразом обличчя, мало-помалу, все ближче й ближче до того місця на полиці, де вони стояли, зовсім впритул, щоби — шасть! — і схопити їх. А відтак, коли він взував перший чорний чобіт, коричневий черевик, чорний капець і коричневий чобіт, чорний черевик і коричневий капець на одну ногу, то другого стискав міцно-міцно, щоб він ніде не подівся, або клав його до кишені, або ставив на нього ногу, або ховав у шухляду, або в рот, щоб потім узути його на другу ногу.