Сэмюэль Беккет - Уот

Тоді він, звичайно, не міг думати про всі ці речі і думав лише про деякі з них, а про решту з них він думав згодом. Але ті, про які він думав одразу, наверталися йому на думку і потім разом з тими, про які він спершу не думав, знову і знову. Думав Уот і про інші дотичні речі, про деякі з них одразу, про решту — згодом, але не раз і не два, а безліч разів.

Одна з цих думок була про майно. Кому належала ця картина: Ерскіну, комусь із прислуги, хтось повісив її й залишив чи, може, вона була невід’ємною і важливою частиною господарства містера Нота? Внаслідок тривалого і виснажливого метикування Уот дійшов висновку, що картина була невід’ємною і важливою частиною господарства містера Нота.

У відповідь на цю відповідь виникало запитання, якому Уот надавав неабиякого значення: ця картина, вона що, постійно перебувала на цьому місці, у цій частині цього приміщення, як, скажімо, ліжко містера Нота, чи вона мала сенс як одиниця чогось, як одне з багатьох, і могла сьогодні бути тут, а завтра бозна-де, як собаки містера Нота, як його челядь чи як століття, які час від часу спадали додолу з невидимих грон далекої вічності?

Хвильку подумавши, Уот утішився думкою, що картина ця, певно, в домі висить недавно і що невдовзі її замінять іншою, бо вона є лиш одиницею, однією з багатьох.

Інколи Уотові вдавалося міркувати на диво шпарко і нітрохи не повільніше за містера Накібала. А в інші рази його думка тяглася так неймовірно тихо, ніби геть розучилася рухатися, і стовбичила, немов узята правцем. Але й у такі моменти рух її не припинявся, і в цьому вона нагадувала Галілеєву колиску. Уота це неабияк бентежило. Бо на те були вагомі підстави.

З часом Уот що далі, то більше переймався думкою, що до господарства містера Нота нічого ані додати, ані вилучити із нього не можна, і в тому вигляді, у якому воно зараз є, воно було від початку і протриває так до самого кінця у своїх головних рисах і суттєвих проявах, зараз і будь-коли, хоча в цьому випадку всякі прояви суттєві, навіть тоді, коли не можна ні виявити, проявами чого саме вони є, ні довести їх, ні знайти їхні відповідники, а тільки помітити зовнішні зміни, але то була зовнішність, завжди мінлива, як і обличчя містера Нота, в якому завжди щось повільно, але мінялося.

Це припущення, там, де воно стосується картини, невдовзі повністю і так переконливо справдилося. З усіх незліченних припущень, які зробив Уот під час перебування в будинку містера Нота, справдилося, а точніше, викривилося тільки це, що засвідчили подальші події (якщо в цьому випадку можна казати про якісь події). Якщо ж бути ще точнішими, то справдився лише один момент припущення, єдиний момент довгого припущення, довжелезного, але такого, що постійно криво всихало, припущення, яке й становило сутність того досвіду, якого Уот набув, живучи в будинку і, певна річ, на подвір’ї господи містера Нота, припущення, яке мало справдитися і таки справдилося.

Так, нічого не змінилося в господарстві містера Нота, бо нічого не лишилося, нічого не прийшло і нічого не пішло, бо все тільки й робило, що йшло та приходило. Уот, здається, був вельми задоволений цим невибагливим подарунком долі. Він повторював цю свою думку з початку до кінця і з кінця до початку, і вона видавалася йому втіленням небуденної мудрості.

Але під кінець свого перебування на першому поверсі його над усе займало те, скільки ще йому судилося бути на першому поверсі і в його нинішній спальні, перш ніж його переведуть на другий поверх до Ерскінової спальні, і як довго він там буде, на другому поверсі, у Ерскіновій спальні, перш ніж піде звідси назавжди.

Уот ні на мить не сумнівався в тому, що перший поверх ішов у комплексі з його спальнею, а другий — зі спальнею Ерскіна. Але ж чи є щось неприродніше й непевніше, ніж ця комбінація? Як важко було співставити те, що Уот міг осягнути, і чого не міг; так само безглуздо було співставляти те, в чому він мав певність, а в чому сумнівався.

З цього приводу Уот відчував, що він служитиме в містера Нота рік на першому поверсі, а наступний рік — на другому.

На підтримку цього протиприродного припущення він висував такі міркування.

Якщо термін служби спочатку на першому, тоді на другому поверсі не дорівнював одному рокові, в такому разі він мусив бути або менше, або більше року. Але якщо він був менше року, тоді, за нормального чергування зими, літа і так далі, йому бракуватиме якоїсь пори року, місяця або дня, усієї днини чи тільки частини її, під час якої світло служби на містера Нота не сяятиме і певна сторінка з ненаписаної книги землі так і залишиться нерозкритою. Бо хоч де, на якій широті ви перебували, але рік — то є такий проміжок часу, за який все про все можна сказати. Але якщо термін служби перевищував рік, тоді, за нормального чергування зими, літа і так далі, завжди лишалася зайва пора року, місяць, тиждень чи день, уся днина чи тільки шмат її, коли світло і тіні служби на містера Нота сяяли і западали вдруге, і певна сторінка з книжки, повної нісенітниці, перегорталася вдруге. Бо для людини, прип’ятої до простору, жоден новий рік не несе нічого нового. Тому рік на першому поверсі — це одна справа, а рік на другому — зовсім інша, бо світло дня на першому поверсі не було схоже на денне світло на другому (попри всю їхню подібність), те саме стосується й нічного світла.