Джозеф Киплинг - Кім

— Звідки цей несподіваний поквап? Мудрі люди не бігають, мов курчата на осонні. Ми подолали сотні й сотні косів, і дотепер я зміг заледве мить побути з тобою віч-на-віч. Як ти можеш слухати настанови, коли довкола тебе штовхається натовп? Як можу я міркувати про Шлях, коли мене заливає хвиля балаканини?

— Твій язик не коротшає з роками? — посміхнувся учень.

— Як і її потяг до чарів. Пригадую, коли я минулого разу розповідав про Колесо Життя, — тут Лама пошукав у пазусі найновішу копію, — її цікавили тільки демони, які нападають на дітей. Вона набуде заслуги, приймаючи нас… трішечки згодом… принагідненько… потиху, потиху. Тепер ми помандруємо вільно, йдучи за ланками Зв’язку Всіх Речей [165] Зв’язок Всіх Речей — у буддизмі існує концепція 12 нідан — етапів або ж ланок, які символізують усі етапи життя людини як процесу її самопізнання, духовного вдосконалення та причиново-наслідкових зв’язків, які взаємообумовлюють етапи між собою, тобто кожен наступний так чи інакше витікає з попереднього. . Це надійний Пошук.

Отож вони рухалися потихеньку серед квітучих фруктових садів дорогою через Амінабад, Сагайґанґ, Акролу-на-Броді і малу Пхулесу, перед ними на півночі простиралися гори Сівалік, а за ними видніли сніги. Після довгого, солодкого сну під ясними зорями, Кім по-панськи ліниво проходив селом, мовчки виставляючи чашу для подаянь, але всупереч правилам його очі блукали небом від краю до краю. Потім він повертався, м’яко ступаючи по м’якенькій пилюці, до свого вчителя у затінок мангового дерева чи тоншу тінь білої дунської акації, щоб поїсти й попити у затишку. Пополудні, після розмов і невеликих переходів, вони спали, щоб зі свіжими силами зустріти світ, коли повітря стане прохолоднішим. Ніч заскочила їх за відкриттям нової території — села, яке вони перед тим три години вишукували серед родючих полів й детально обговорювали по дорозі.

Там вони розповідали свою історію — Кім дбав, аби його життєпис був щоразу іншим — і їх приймав, за звичаями гостинного Сходу, жрець або старійшина.

Коли тіні коротшали і Лама важче спирався на Кіма, наставав час розгорнути Колесо Життя, притиснути краї гладенькими камінцями і, вказуючи довгою соломинкою, витлумачувати коло за колом. Отут, нагорі, сиділи Боги — мрія з-поміж мрій. Там було наше небо і напівбоги, які верхи билися між гір. Отам — страждання звірів, душ, які сходять вгору і вниз сходинами, і ніхто не має їм заважати. Тут були пекла, гарячі й студені, і прихистки змордованих духів. Хай чела вивчає біди, викликані переїданням — здутий живіт і печію у нутрощах. Учень слухняно вивчав, схиляючи голову і водячи смаглявим пальцем слідом за указкою. Але коли вони діставалися світу людей, зайнятого і марного, розташованого просто над пеклами, його увага розсіювалася, адже поряд по дорозі котилося саме Колесо Життя, з їжею, питвом, комерцією, жениханнями і сварками — цілковито живе. Часто Лама брав за приклад ці живі картини, пропонуючи Кімові, який це робив і так залюбки, спостерігати, як плоть приймає тисячі й тисячі форм, прекрасних чи огидних на думку людей, але насправді позбавлених одного й іншого, і як нерозумний дух, раб Свині, Голуба та Змії, у пожаданні бетелю, нової пари волів, жіноцтва чи царської милості, мусить слідом за тілом проходити всі небеса і пекла, щоб повернутися знову туди, де був. Інколи жінка чи бідний чоловік, ставши свідками ритуалу — а це й був справжній ритуал — розгортання великого жовтого сувою, кидали жмуток квіток чи жменю каурі на краєчок. Цим горопашним вистачало того, що вони зустріли святого чоловіка, який можливо, згадає про них у своїх молитвах.

— Полікуй їх, якщо вони нездужають, — казав Лама, коли у Кіма прокидався спортивний інстинкт. — Зцілюй їх від лихоманки, але утримуйся від чарів. Пам’ятай, що спіткало магаратту.

— Отже, будь-яке діяння є злом? — відповідав Кім, лежачи під розлогим деревом на розвилці Дунської дороги і спостерігаючи, як мурашки повзають йому по руці.

— Утримуватися від дій — це добре, крім тих випадків, коли набуваєш заслуги.

— За Ворітьми Пізнання нас навчали, що сагибам не годиться утримуватися від дії. А я сагиб.

— Друже Усього Світу, — глянув Лама просто на Кіма, — Я, старий чоловік, тішуся видовищам, як малі діти. Для тих, хто іде Шляхом, немає ні чорних, ні білих, ні Гінду, ні Бготійялу. Усі ми — душі, що прагнуть звільнення. Нема різниці, що та твоя мудрість навчилася у сагибів, коли ми прийдемо до моєї Річки, то ти позбудешся своїх ілюзій разом зі мною. Гай-гай! Кістки мої ниють за тією Річкою, як вони нили у по-їзді, але дух мій перебуває понад кістками, в очікуванні. Пошук досягне мети!