Джозеф Киплинг - Кім

— Ха! То ти впізнаєш його руку? Він був моїм учителем деякий час. Нам треба посмугувати тобі ноги. Попіл гоїть ранки. Потри ще ним.

— Я був його гордістю, але ти, либонь, іще кращий. Боги до нас добрі! Дай мені оте.

То була олов’яна коробочка з кульками опіуму серед лахів у джатових клунках.

Е.23 проковтнув зо півжмені.

— Добре помагає від голоду, страху і холоду. А ще від нього очі червоніють, — пояснив він. — Тепер я матиму міць далі вести Гру. Бракує лише щипців садгу. Що зі старим одягом?

Кім зібгав його у клубочок і сховав у широких полах свого вбрання. Шматком жовтої вохри він помалював Е.23 смужки по грудях і ногах, натертих сумішшю борошна, попелу і куркуми.

— На ньому кров — цього досить, щоб тебе узяли, брате.

— Певно, але не треба викидати його у вікно… вже все. — Його голос бринів чистою хлоп’ячою втіхою Гри. — Повернись і подивися, о джате!

— Бережіть нас, боги — сказав загорнутий камбог, виринаючи, як буйвол із комишів. — Але… куди пішов магаратта? Що ти зробив?

Кім учився в Ларган-сагиба. Е.23, з огляду на свою справу, був незлецьким актором. На місці тремтячого, зіщуленого торговця, у кутку навпроти прихилився майже голий, осипаний попелом, посмугований вохрою садгу із запилюженим волоссям і запухлими очима — натщесерце опіум діє швидко — схрестивши під собою ноги, з Кімовою темною вервицею на шиї і вбогим клаптем пошарпаного квітчастого ситцю на плечах, він аж горів презирством і тваринною хіттю. Дитина на руках у приголомшеного батька сховала личко.

— Дивися, князеночку! Ми мандруємо з чаклунами, але вони тебе не скривдять. Ой, не плач… От навіщо в один день зцілювати дитину, а на другий її лякати до смерті?

— Дитина буде щасливою все своє життя. Він бачив велике зцілення. Коли я був дитиною, я ліпив із глини людей і коней.

— Я теж ліпив. Сір Банас [157] Сір Банас — цікаво, що ніякого сіра Банаса у Індії не було. Вочевидь, Кіплінґ неправильно передав на письмі те, що чув на слух. Можливо, це перекручене з гінді «сур банас» — дослівно «творець голів» чи просто Творець — бог Брахма. приходить уночі і всіх її оживляє позаду кухонної сміттярки, — пропищав малюк.

— То ти нічого не боїшся, еге, князенку?

— Я злякався, бо мій тато злякався. Я відчув, як його руки тремтять.

— О, куряча душа, — мовив Кім і навіть знічений джат розсміявся. — Я зцілив цього бідолашного купця. Він мусив спекатися своїх виторгів і облікових книжок, і сісти при дорозі на три дні і три ночі, щоб позбутися лиха від своїх ворогів. Зірки проти нього.

— Що менше лихварів, то краще, я так кажу, але садгу він чи ні, а нехай заплатить мені за моє дрантя, що у нього на плечах.

— Отак? А у тебе на плечах твоя дитина, яка уникла спалення на ґгаті два дні тому. І ще одне. Я вчинив це чаклунство при тобі, бо велика була потреба. Я перемінив йому вид і душу. Поза тим, якщо, за будь-яких обставин, о джаландарцю, ти нагадаєш, що ти бачив, чи то сидячи зі старшинами під сільським деревом, чи у своєму власному домі, чи при твоєму жерцеві, як він благословлятиме твою худобу, чума нападе на твоїх буйволів, вогонь — на твою покрівлю, а щурі — на твоє збіжжя, прокляття наших богів упаде на твої поля і вони стануть безплідними перед ногами твоїми і плугом.

Це був уривок стародавніх прокльонів, підхоплений у одного факіра біля Таксальських воріт у часи Кімової невинності. І він відтворив його без змін.

— Перестань, святий чоловіче! Змилуйся, свята людино! — заволав джат. — Не вклинай господарство! Я нічого не бачив! Нічого не чув! Я — твоя корова! — і він ворухнувся, ніби щоб ухопити босі Кімові ноги, що ритмічно постукували по підлозі вагона.

— Але раз уже тобі було дозволено допомогти мені щоптою борошна і дрібкою опіуму, і тими дещицями, які я використав для свого мистецтва, то наші боги навзамін благословляють тебе, — виголосив він нарешті благословення, на превелику полегкість чоловікові. Воно було одне з тих, які він вивчив у Ларган-сагиба.

Лама дивився на цей спектакль пильніше, ніж на попередній із переодяганням.

— Друже Усіх Зірок, — зрештою мовив він. — Ти досяг великої мудрості. Пильнуй, щоб вона не породила гординю. Жоден чоловік, маючи перед очима Закон, не спішить говорити про речі, які побачив або спіткав.

— Ні-ні-ні, певно, що ні, — закричав батько, боячись, аби вчитель не надумав перевершити свого учня.

Е.23 із легким серцем узявся до опіуму, який заміняв виснаженому азіатові м’ясо, тютюн і ліки.