Джозеф Киплинг - Кім

— Назвав магарані Тією, хто Розбиває Серця і дарує Насолоду?

— Запам’ятати таке! Правда. Так він сказав. То було у часи розквіту моєї вроди, — вона заджерготіла, мов папуга коло грудки цукру. — А тепер розкажи мені про свої походеньки та придибенції — тільки у межах пристойності. Скільки дівчат і чиї жінки виснули тобі на віях? Ви з Бенареса прийшли? Я би знову навідалася цьогоріч, але ж моя дочка… маємо лише двох синів. Пхайй! Оце все через тутешні рівнини. Натомість у Кулу чоловіки — слони. Але я хочу попрохати тебе, святий чоловіче, — а ти стань обіч, розбишако, — амулет від щонайлютіших вітрів і кольок, які допікають у пору доспівання манго старшому синові моєї дочки. Два роки тому ти дав мені могутній засіб.

— О, святий чоловіче! — сказав Кім, клекочучи від сміху з роздратованого обличчя Лами.

— Це правда. Я дав їй засіб проти вітрів.

— Проти зубів… зубів… зубів, — підхопила стара.

— Полікуй їх, якщо вони нездужають, — кепкуючи, процитував Кім, — але утримуйся від чарів. Пам’ятай, що спіткало магаратту.

— То було дві пори дощів тому, вона змучила мене постійними набриданнями, — Лама простогнав, мов той суддя праведний [166] Суддя праведний — біблійна алюзія (Євангеліє від Луки, 18). . — Отак воно і виходить — зауваж, мій чело, — що навіть ті, хто прагне дотримуватися Шляху, збиваються на манівці під впливом ледащих жінок. Коли дитина хворіла, вона три дні поспіль говорила зі мною.

— Арре [167] Арре — вигук, який закликає слухати. ! А з ким іще я мала би говорити? Мати хлопчика нічого не знала, а його батько — то було у холодні ночі — сказав: «Моліться богам!», перевернувся на другий бік і захропів!

— Я дав їй амулет. А що ще робити старому чоловікові?

— «Утримуватися від дій — це добре, крім тих випадків, коли набуваєш заслуги».

— Ох, чело, як і ти відцураєшся від мене, я залишуся сам-один.

— Принаймні, молочні зуби у нього легко прорізалися, — відказала стара, — але всі жерці однакові.

Кім суворо кахикнув. Хоч і юний, але він не схвалював її легковажності.

— Невчасно надокучаючи мудрецеві можна накликати лиха.

— У нас є майна [168] Майна — птаха родини шпачиних. , яка говорить людською мовою, — в’їдлива відповідь супроводжувалася добре знайомим Кімові постукуванням обнизаного коштовностями вказівного пальця. — Вона замешкала над конюшнями і точнісінько перейняла інтонації нашого домашнього жерця. Може, я замало шаную своїх гостей, але аби ви бачили, як він тицяв себе обома кулачками в животик, роздутий, наче стиглий гарбузик, і примовляв: «Отут болить!», то ви б мені пробачили. Я вже наполовину зважилася купити зілля у знахаря. Він його продає дешево, а сам від нього гладшає, наче бик Шиви. Хлопчик від ліків не відмовлявся, але я завагалася щодо дитини, бо колір склянок здався мені зловісним.

Під цей монолог Лама розтанув у темряві, рухаючись у напрямку приготованої для них кімнати.

— Схоже, ти його розсердила, — мовив Кім.

— Та ні. Він втомився, а я, як бабуся, захопилася і забула. (Ніхто, крім бабусь, не може доглядати дитину. Матері годяться тільки на те, щоб народжувати.) Завтра, коли він побачить, як виріс син моєї дочки, він напише амулет. І тоді ж зможе оцінити засоби нового знахаря.

— Хто цей знахар, магарані?

— Думаю, такий самий, як ти, але щонайпоміркованіший бенгалець із Дакки — знавець медицини. Він мене вилікував від важкості у шлунку якось дрібною пілюлею, від якої всередині наче диявол з ланця зірвався. Він тепер подорожує, продаючи ліки високої ціни. У нього навіть агліцькі папери є, де написано, як він допомагав чоловікам із розслабленими спинами і немічним жінкам. Він тут пробув чотири дні, але як почув, що ви йдете (по всьому світі знахарі й жерці — то наче тигри та змії), то він, думаю, десь заховався.

Поки вона переводила дух після такого залпу, старезний слуга, що сидів на межі освітленого кола, промурмотів:

— Цей дім — як та кошара для всіляких пройдисвітів і… жерців. Не давайте малому їсти стільки манго… Але хіба хто переконає бабусю?

Він шанобливо підвищив голос:

— Сагибо, знахар спить після обіду. Він у помешканні за голуб’ятнею.

Кім наїжачився, наче тер’єр у стійці. Збентежити і переговорити бенгальця, навченого у Калькутті, балакучого торговця ліками із Дакки — оце мала бути добра гра. Негоже, аби Ламу чи навіть і Кіма відсторонили через когось такого. Хлопець знав ці оголошення покрученою англійською, друковані на останніх сторінках місцевих газет. Хлопці зі школи святого Ксав’є часом приносили їх потайки і підсміювалися між собою: вдячні пацієнти перелічували свої недуги дуже простою та відвертою мовою. Урія, нітрохи не заперечуючи проти того, щоб улаштувати змагання між двома паразитами, прослизнув у бік голуб’ятні.