Джозеф Киплинг - Кім

— Я чела Тішу-лами, святителя із Бготійяла, який зараз тут. Він закликав мене прийти. Я чекаю. Скажи йому.

— Не забудь про дитину, — прокричав наполегливий джат через плече, а тоді заревів на мові пенджабі. — О святий! О учню святого! О боги над усіма світами! Погляньте на муку, яка сидить перед ворітьми!

Такі крики були настільки звичними у Бенаресі, що перехожі навіть не озиралися.

Освал, примирений із усім людством, поніс звістку у темряву перед собою, і потекли без ліку неспішні східні хвилини: оскільки Лама спав у своїй келії, ніхто з жерців не захотів його будити. Коли цокання його вервиці порушило тишу внутрішнього двору, де стовбичили незворушні зображення архатів, послушник прошепотів йому: «Прийшов твій чела», і старий рушив великими кроками, забувши закінчити молитву.

Заледве висока постать з’явилася у дверях, як джат кинувся до нього, здіймаючи дитину із криками:

— Поглянь на нього, святителю, і як є воля богів, хай він живе… хай він живе!

Він подлубався у поясному гаманці і витяг дрібну срібну монетку.

— Що це таке? — Лама звернув погляд на Кіма. Він говорив мовою урду помітно краще, ніж колись біля Зам-Зами, але батько дитини не допускав приватних перемовин.

— Це всього-на-всього лихоманка, — сказав Кім. — Дитина поганенько харчувалася.

— Він нездужає від усього, а матері тут немає.

— Якщо буде дозволено, я подбаю про нього, святителю.

— Як! Вони зробили тебе лікарем? Зажди тут, — сказав Лама, і сів разом із джатом на нижній сходинці входу до храму, поки Кім, косуючи на них оком, повільно відкривав коробочку з-під бетелю. У школі він плекав мрії, як повернеться до Лами в образі сагиба і подражнить його, перш ніж відкриється — геть хлоп’ячі мрії. Значно драматичніше було відсторонено перебирати слоїки з пігулками, насупивши брови і перериваючись раз-по-раз для роздумів і заклинань. Він мав хінін у таблетках і темно-коричневі плитки м’ясного концентрату, найімовірніше, яловичого, але то його не обходило. Маля не хотіло їсти, але жадібно смоктало потраву, кажучи, що йому подобається солоний смак.

— Візьми оці шість, — сказав Кім чоловікові, — склади хвалу богам і відвари три у молоці, а решту в воді. Після того, як він вип’є молоко, дай йому це (половинку пігулки хініну) і закутай його у щось тепле. Коли прокинеться, дай йому воду з трьох інших і другу половинку білої пігулки. Тим часом, ось тримай ще одні коричневі ліки, хай посмокче їх по дорозі додому.

— Боги, яка мудрість! — вигукнув камбог, хапаючи ліки.

Усе те Кім запам’ятав із власного досвіду нездужання на осінню лихоманку — за винятком скоромовок, які додав, щоби справити враження на Ламу.

— Тепер іди! Приходь знову вранці!

— Але ціна, ціна, — мовив джат, відводячи назад дужі плечі. — Мій син — це мій син. Тепер, коли він одужає, як я можу повернутися до його матері і сказати, що прийняв допомогу край дороги і не віддячив навіть кухликом кислого молока?

— Оце такі вони, ці джати, — м’яко промовив Кім. — Стоїть джат на купі гною, аж мимо йдуть царські слони. «Погоничу, почім продаси осликів?» — питає джат.

Джат вибухнув було сміхом, але придушив його і попросив вибачення у Лами.

— Отак точнісінько говорять у моєму краї, такими самими словами. Ми, джати, усі такі. Завтра я прийду з дитиною і хай боги садиб, а вони добрі божки, благословлять вас обох… Тепер, синку, ми знову будемо дужими. Не випльовуй це, маленький князику! Володарю мого серця, не плюйся, і до ранку ми будемо сильними борцями і булавниками.

Він пішов геть, мугикаючи і бурмочучи. Лама повернувся до Кіма і вся його любляча душа прозирнула з вузеньких очей.

— Зцілювати недужих — то набувати заслуги, але спершу треба здобути знання. Це був мудрий вчинок, о Друже Усього Світу!

— Ти навчив мене мудрості, святий чоловіче, — відповів Кім, забувши про свою нещодавню маленьку гру, забувши про школу Святого Ксав’є і про свою білу кров, забувши навіть про Велику Гру, коли він нахилився, за мусульманським звичаєм, щоб торкнутися стіп свого учителя на запилюженій підлозі джайністського храму. — Своїм навчанням я завдячую тобі. Три роки я їв твій хліб. Тепер мій час вийшов. Я вільний від шкіл. Я пришов до тебе.

— У цьому моя винагорода! Заходь! Заходь! То все гаразд? — вони пройшли у внутрішній двір, позолочений скісними променями призахіднього сонця. — Стій, дай мені роздивитися. Отак! — Він критично роздивився хлопця. — Ти вже не дитина, а чоловік, дозрілий у мудрості, навчений лікувати. Я вчинив добре… я вчинив добре, коли віддав тебе тим збройним людям у темну ніч. А пам’ятаєш нашу першу зустріч під Зам-Замою?