Джозеф Киплинг - Кім

— Так, але вдруге він не повинен іти сам.

— Чому? Він ходив один, перш ніж потрапив під захист сагиба-полковника. Коли він прийде у Велику Гру, він муситиме йти сам — і самому наражатися на небезпеку. Тоді, якщо він плюне, або чхне, або сяде не так, як люди, за якими він стежить, його можуть убити. Навіщо заважати йому зараз? Пам’ятаєш, як кажуть перси: «Шакала, який живе в нетрях Мазандерана, можуть зловити тільки гончаки із Мазандерана».

— Правда. Твоя правда, Магбубе Алі. І якщо він повернеться неушкодженим, то я нічого більше й не хотітиму. Але це добряче нахабство з його боку.

— Він навіть мені не говорить, куди іде, — відповів Магбуб. — Він не дурень. Коли спливе його час, він прийде до мене. Пора цілителю перлів взяти його в руки. Щось він занадто швидко дозріває, як і сам сагиб сказав.

Це пророцтво точнісінько справдилося через місяць. Магбуб подався до Амбали по нову партію коней. Кім зустрів його на Калкській дорозі, самого, в сутінках, попросив милостиню, був вилаяний і відповів англійською. Довкола не було нікого, хто б міг почути стогін подиву Магбуба:

— Ого! А де ти був?

— Там і тут, тут і там.

— Іди туди, під дерево, на сухе, і розказуй.

— Я жив трохи в одного старого біля Амбали і трохи в родині моєї знайомої в Амбалі. З одним із них я поїхав на південь, аж до Делі. Це чудове місто. Потім я був погоничем вола в одного телі [олійника], що їхав на північ; але я почув, що в Патіялі має бути велике свято, і пішов туди з одним майстром феєрверків. Це було велике свято. (Кім погладив живіт). Я бачив раджів, бачив слонів у золотих і срібних накидках. А коли вибухнули всі феєрверки одразу, то загинуло одинадцять людей, і мій майстер серед них, а мене вдарило об намет, але без жодної шкоди. Тоді я повернувся на залізницю з одним вершником із сикхів, якому доглядав коня за їжу. Аж ось я тут.

— Шабаш! — сказав Магбуб Алі.

— Але що скаже полковник-сагиб? Я не хочу бути битим.

— Рука Дружби відвела Батіг Лиха. Але наступного разу, коли ти вийдеш на Шлях, це буде зі мною. Тобі ще зарано.

— Мені вже запізно. Я трохи навчився читати і писати англійською в мадрісі. Я скоро буду справжнім сагибом.

— Послухайте-но його! — сміявся Магбуб, дивлячись на вимоклу до нитки постать, що пританцьовувала під дощем. — Салам, сагибе! — іронічно привітався він. — То як — втомився вже від Шляху, хочеш поїхати зі мною до Амбали і назад повернутися з кіньми?

— Я поїду з тобою, Магбубе Алі.

— Тоді, заради Бога, зміни синє на червоне, — сказав Магбуб, натякаючи на індуїстський колір Кімового тюрбана, непристойний для правовірного.

Кім відтяв на те старим прислів’ям:

— Я поміняю віру й постіль, якщо ти за це заплатиш.

Торгаш реготав, аж мало не впав із коня. У крамниці на околиці міста відбулося перевдягання, і Кім став мусульманином, принаймні ззовні.

Магбуб винайняв кімнату навпроти залізничної станції і послав по найкращі наїдки, включно з мигдалевими солодощами (тут їх називають «балушаї» [107] Балушаї — солодощі з борошна, цукру і топленого масла. ) і тонко нарізаним тютюном із Лакнау.

— Це краще, ніж будь-які страви, що ми їли з сикхом, — сказав Кім, усміхаючись і сідаючи навпочіпки, — звісно, в мадрісі мене й близько таким не годували.

— Я хочу послухати про мадрісу, — Магбуб напхав черево смачнючими кульками з баранини й прянощів, обсмаженими на салі з капустою і золотаво-коричневою цибулькою. — Але розкажи мені, насамперед, усе по правді, як ти звідти втік. Бо, думаю, о Друже Усього Світу, — він розпустив на собі пасок, щоб той не луснув, — що не так часто сагиб і син сагиба втікає звідти.

— А як вони можуть втекти? Вони не знають країни. Це було запросто, — сказав Кім, і почав свою розповідь. Коли він дійшов до перевдягання та розмови з дівчиною на базарі, Магбуб Алі облишив серйозність і реготав, плескаючи себе по стегнах.