Джозеф Киплинг - Кім

— Якщо я їм твій хліб, — пристрасно вигукнув Кім, — як я можу забути тебе?

— Ні, ні, — Лама відсторонив хлопчика. — Я маю повернутися у Бенарес. Час від часу, оскільки я вже знаю звичаї тутешніх писарів, я буду надсилати тобі листа і час від часу приходитиму тебе побачити.

— Але куди мені надсилати мої листи? — волав Кім, хапаючись за халат Лами і геть забувши, що він сагиб.

— До храму Тіртханкарів у Бенаресі. Я житиму там, поки не знайду мою Річку. Не плач, бо ж, дивися, всяке бажання — це ілюзія, яка знову прив’язує тебе до Колеса. Іди до Воріт Навчання. Дозволь мені побачити, як ти ввійдеш… Ти мене любиш? Тоді йди, бо моє серце розірветься… Я прийду знову. Обов’язково прийду знову.

Лама простежив, як тікка-гаррі заїхав у будівлю, і покрокував, шморгаючи носом на кожному сягнистому своєму кроці.

«Ворота Навчання» з брязкотом зачинилися.

Хлопчик, народжений і вихований у цій країні, має власні звичаї та правила, не схожі на жодні інші; тож його вчителі мають діяти таким чином, якого їхні англійські колеги не зрозуміли б. Відтак, вас навряд чи зацікавлять пригоди Кіма — вихованця школи Святого Ксав’є, серед інших двох або трьох сотень скороспілих жевжиків, більшість з яких ніколи не бачили моря. Він отримував звичайні покарання за вилазки до міста, коли там вирувала холера. Це було тоді, коли він ще не вмів добре писати англійською, і мусив звертатися до базарних писарів. Само собою, йому діставалося і за куріння, і за вживання лексики, приправленої так міцно, що у школі Святого Ксав’є такої ще не чули. Він навчився митися з левітською [99] Левіт — нащадок роду Левія, третього сина Якова, одне з 12 колін Ізраїлю — коліно священнослужителів, які не отримали землі в Палестині, і відповідно, не працювали, але всі інші коліна платили їм десятину, звідси — релігійна чистоплотність левітів, на яку натякає автор. ретельністю місцевого мешканця, який в глибині душі вважає англійців доволі-таки брудними. Він витворяв звичайні трюки з терплячими кулі, які гойдали панкі [100] Панкі — великі віяла у вигляді чотирикутних рам із натягнутою тканиною, вертикально підвішених до стелі (інд.) . у спальних кімнатах, де хлопчики товклися спекотними ночами і до світанку розповідали байки, та спокійно порівнював себе зі своїми самовпевненими товаришами.

Вони були синами дрібних службовців залізниці, телеграфу і департаменту каналів; сини унтер-офіцерів, часом відставних, а часом — головнокомандувачів армії якогось васального раджі; капітанів-найманців Індійського урядового флоту, плантаторів, окружних купців і місіонерів. Декілька з них були нащадками старих євразійських родів, які міцно пустили коріння у Дгаррамтолі [101] Дгаррамтола — район Калькутти, популярний серед євразійців. — Перейри, Де Соузи і Д’Сільва. Їхні батьки цілком могли дати їм освіту в Англії, але любили школу, де навчалися самі, і жовтолиці покоління змінювали одне одного у стінах Святого Ксав’є. Їхні домівки були розкидані по всій країні: Гаура, де мешкали залізничники; покинуті військові містечка, такі як Мангір і Чунар [102] Мангір і Чунар — міста на річці Ганг недалеко одне від одного. Традиційне місце для англо-індійців, які йдуть на пенсію. ; загублені чайні сади в Шилонзі [103] Шилонг — столиця Ассама. ; села в Ауді або Декані, де їхні батьки були великими землевласниками; місіонерські станції за тиждень шляху від найближчої залізничної лінії; морські порти за тисячу миль на південь, розчахнуті назустріч нахабному індійському прибою; плантації хіни на самому півдні. Від самих тільки розповідей про їхні пригоди, які для них не були пригодами, на шляху до школи і назад у західного хлопчика волосся би стало дибки. Вони звикли поодинці перебігати сотні миль джунглями, де завжди був чудовий шанс натрапити на тигра, але мали таку саму змогу скупатися у Ла-Манші наприкінці серпня, як їхні брати по всьому світу — лежати нерухомо, поки леопард обнюхує паланкін. Там були п’ятнадцятилітні хлопчики, які провели півтори доби на острівці посеред затопленої річки, керуючи так, наче мали на те право, табором ошалілих прочан, що поверталися з храму. Були юнаки, які, коли одного разу дощі розмили битий шлях до маєтку їхнього батька, іменем святого Франциска Ксав’є реквізували загубленого слона раджі, а потім ледь не занапастили величезну тварину в сипких пісках. Був хлопчик, який, за його словами, і ніхто в тому не сумнівався, стріляв із гвинтівки на веранді, допомагаючи батькові відбити напад аків [104] Аки — плем’я, що мешкало в однойменних горах, на межі Східного Бенгала й Асама; поки в 1883 році англійці не підкорили їх остаточно, аки регулярно нападали на поселення. у ті дні, коли ці мисливці за головами наскакували на поодинокі плантації.