Джозеф Киплинг - Кім

— Шабаш! Шабаш! О, добре зроблено, малий! Що скаже на це цілитель перлів? Тепер давай послухаємо, що трапилося далі, повільно, крок за кроком, не випускаючи нічого.

Тоді крок за кроком Кім розповів про свої пригоди, кашляючи, коли міцний, запашний тютюн забивав йому легені.

— Я ж казав, — пробурчав сам до себе Магбуб Алі, — я ж казав, що це поні вирвався пограти в поло. Плід уже дозрів, за винятком того, що він тепер має вивчити свої відстані, темп, вимірювальні прилади і компаси. А тепер слухай. Я відвів батіг полковника від твоєї шкіри, і це немала послуга.

— Правда, — незворушно видихав димом Кім. — Це правда.

— Але ти не думай, що це добре — отак бігати сюди-туди.

— Це був мій відпочинок, хаджі. Я був рабом протягом багатьох тижнів. Чому я не міг утекти, коли школа була закрита? Іще подивися, як я, живучи у моїх друзів або самотужки заробляючи собі на хліб, як із сикхом, врятував полковника-сагиба від великих витрат.

Магбубові губи сіпнулися під добре підрізаними мусульманськими вусами.

— Що таке декілька рупій, — патан недбало змахнув долонею, — для полковника-сагиба? Він їх витрачає з певною метою, у будь-якому випадку, а не з любові до тебе.

— Це, — повільно сказав Кім, — я дізнався давним-давно.

— Хто тобі сказав?

— Сам полковник-сагиб. Не багатослівно, але досить ясно для того, хто не зовсім глиноголовий. Еге, він сказав мені в по-їзді, коли ми їхали до Лакнау.

— Нехай так. Тоді я скажу тобі більше, Друже Усього Світу, хоча тим самим видам тобі свою голову.

— Вона вже в мене була, — сказав Кім із глибокою насолодою, — в Амбалі, коли ти забрав мене у сідло після того, як мене відлупцював хлопець-барабанщик.

— Говори трохи ясніше. Увесь світ може брехати, крім тебе й мене. І, направду, твоє життя залежить від мене, якби я захотів хоч пальцем ворухнути…

— І це мені відомо також, — сказав Кім, поправляючи грудочку жару над тютюном у кальяні. — Зв’язок між нами дуже міцний. Справді, твоя влада більша за мою. Хто стане шукати хлопчика, якого забили до смерті або кинули у придорожній колодязь? Натомість багато людей тут і в Сімлі, і по той бік Гір за перевалом скажуть: «Що сталося з Магбубом Алі?», якщо його знайдуть мертвим серед коней. Звісно, полковник-сагиб міг би навести довідки. Але, знову ж, — Кім хитро зморщився, — він не буде занадто довго розпитувати, бо ж люди можуть запитати: «А що цей полковник-сагиб має спільного з тим торговцем кіньми?» І лише я — якби я був живий…

— Але ж ти помер би…

— Може бути. Але я кажу, якби я був живий, то я, і тільки я, знав би, як хтось прийшов уночі, під виглядом звичайного злодія, за перегородку до Магбуба Алі й убив його, до або після того, як обшукав повністю його сакви геть до підошов капців. Чи можна таке сказати полковникові, якщо він мене спитає (а я не забув, як він посилав мене за портсигаром, якого не забував): «Що я маю до Магбуба Алі?».

Угору здійнявся клубок густого диму. Після довгої паузи Магбуб Алі захоплено промовив:

— І ти з отакими думками засинаєш і прокидаєшся разом із іншими малими синами сагибів і чемно слухаєш повчання своїх учителів?

— Такий наказ, — ґречно сказав Кім. — Хто я такий, щоб його оскаржувати?

— Ти найгірший син ібліса [108] Ібліс — диявол у мусульманській міфології. , — сказав Магбуб Алі. — Але що ти там розповідав про злодія і пошуки?

— Те, що я бачив, — відказав Кім, — у ту ніч, коли мій Лама і я спали поруч із твоїм місцем у Кашмірському караван-сараї. Двері залишилися незамкненими, хоч ти, Магбубе, думаю, не маєш такого звичаю. Він прийшов як людина, впевнена, що ти нескоро повернешся. Я припав очима до дірки від сучка у дошці. Він неначе шукав щось і це була не накидка, не стремена, не вуздечки, не мідний посуд — щось таке, маленьке і дуже ретельно приховане. Інакше чого б він штрикав лезом попід підошвою твоїх капців?

— Ха! — м’яко посміхнувся Магбуб Алі. — І, дивлячись на все це, яку ж казку ти собі вигадав, Джерело Істини?

— Жодної. Я поклав руку на мій амулет, який маю завше на тілі, та, згадуючи родовід білого жеребця, який я вкусив зі шматка перепічки, я пішов до Амбали, розуміючи, яку важливу справу на мене покладено. У ту годину, якби я захотів, ти позбувся би голови. Досить було б сказати тому чоловікові: «У мене тут папірець стосовно коней, а я не можу його прочитати». А тоді?.. — Кім спідлоба подивився на Магбуба.

— Тоді ти після цього сам встиг би двічі води випити, ну, може, тричі. Я не думаю, що більше, ніж три рази, — просто сказав Магбуб.