Джозеф Киплинг - Кім

Коли Кім, за всю ніч надивившись поганих снів, вийшов у ранкову прохолоду почистити зуби, світлошкіра жінка у головному уборі, прикрашеному бірюзою, відвела його вбік.

— Усі решта пішли. Вони залишили тобі цю кілту, як і обіцяли. Я не люблю сагибів, але навзамін напиши нам амулет. Ми б не хотіли, щоб маленький Шемлег набув поганої слави через цей… випадок. Я Шемлезька жінка [185] Шемлезька жінка — безсумнівно, Ліспет — героїня однойменного оповідання зі збірки «Прості історії з гір». , — вона оглянула його сміливими ясними очима, так несхоже на потайні погляди жінок-горянок.

— Безумовно. Але це треба робити потай.

Вона підняла важку кілту легко, наче іграшку, і закинула її до своєї хижі.

— Вийди і зачини двері на засув! І нехай тут ніхто не ходить поблизу, поки я не закінчу, — сказав Кім.

— Але після всього — ми зможемо поговорити?

Кім нахилив кілту і на підлогу висипався цілий каскад топографічних інструментів, книжок, щоденників, листів, карт і чудернацьки напахченої місцевої кореспонденції. На самісінькому дні була вишита сумка з запечатаним, позолоченим і розмальованим документом, як то князі посилають одне одному. Кім затамував подих від захвату й оцінив ситуацію очима сагибів.

«Книжок я не хочу. До того ж, це логарифми, думаю, для топографії. Листів я не розумію, але полковник Крейтон зможе. Треба зберегти усі. Карти — вони малюють карти краще, ніж я — звичайно. Усі місцеві листи — ого! — особливо мураслу [186] Мурасла — інд. — лист, зокрема, від одного володаря до іншого. . — Він понюхав вишиту торбинку. — Це, певно, від Гіласа чи Банара, а Гарі-бабу казав правду. Юпітером присягаюся! Гарний улов. Якби Гарі знав… А решту — геть за вікно». Він торкнувся пальцем замацаної поверхні чудового призматичного компаса і блискучого вершечка теодоліта. Але, зрештою, сагибам не дуже добре красти, а ці речі згодом можуть стати незручним доказом. Він відібрав окремо кожен рукописний клаптик, кожну карту і місцеві листи. Вони утворили пухкий стос. Три книжки з замками на палітурках і п’ять потертих записників він відклав убік.

«Листи і мураслу доведеться носити на собі за поясом під одягом, а рукописні книжки покладу у торбу з їжею. Вона буде дуже важка. Ні. Не думаю, що там було щось іще. А якщо і було, то носії викинули у кад [187] Кад — інд. — прірва, провалля. , так що все гаразд. — ну, то й ви летіть слідом». Він напакував кілту всім, що вважав за потрібне викинути, і поклав на підвіконня. На тисячу футів нижче лежав довгий, лінивий і круглястий клапоть туману, якого ще не торкнулося вранішнє сонце. Ще на тисячу футів під ним ріс столітній сосновий ліс. Коли вітер розгортав хмару туману, Кімові було видно його зелені верхівки, схожі на мох.

— Ні! Не думаю, що хтось там тебе шукатиме!

Падаючи, кошик обертався і вивергав уміст. Теодоліт налетів на виступ стрімчака, вибухнув і розлетівся на друзки, книжки, чорнильниці, коробочки з фарбами, компаси і лінійки кілька секунд були схожими на рій бджіл. А потім зникли, і хоча Кім, наполовину вихилившись за вікно, нашорошував свої молоді вуха, з безодні не долетіло жодного звуку.

«За п’ятсот… за тисячу рупій такого не купиш, — сумно подумав він, — це було дуж-же марнотратно, але мені дісталося все інше їхнє добро, — сподіваюся, все, що вони зробили. А тепер, як у біса, я маю повідомити Гарі-бабу і що, в біса, мені робити? І мій старий хворіє. Листи треба обгорнути клейонкою. Це треба зробити насамперед, а то вони просякнуть потом… І я сам-один!» — Він охайно спакував листи у згорток, обгинаючи кутики твердої, липкої церати — мандрівне життя зробило його методичним, як старий мисливець, в усьому, що стосується дороги. Потім із подвійними пересторогами він спакував книжки на дно торби з їжею.

Жінка легенько постукала у двері.

— Але ти не зробив амулета, — роззираючись сказала вона.

— Немає потреби, — відповів Кім, геть випустивши з уваги необхідність дещо обговорити. Жінка непоштиво розсміялася з його збентеження.

— Тобі — немає. Тобі й оком змигнути не варто, а вже закляття накладене. Але подумай про нас, бідолашних людей, що буде з нами, як ти підеш? Минулої ночі вони надто напилися, щоб слухати жінку. Ти не п’яний?

— Я жрець, — Кім опанував себе, а що жінка була нітрохи не потворна, вирішив за краще поводитися, як йому належить.

— Я попереджала їх, що сагиби розсердяться, вчинять допит і донесуть раджі. А ще з ними бабу. У писак довгі язики.