Чарлз Діккенс - Девід Копперфілд

— Мій любий друже, — сказав я, — ніколи я так не радів тобі, як тепер! Ти прийшов дати мені свою тверезу пораду щонайдоречніше. Бачиш, Тредльсе, я одержав дивовижного листа від містера Мікоубера.

— Та ні? — скрикнув Тредльс. — Що ти кажеш? А я одержав листа від місіс Мікоубер!

З цими словами Тредльс витяг з кишені розпечатаний конверт і помінявся зі мною. Від ходіння і хвилювання він розчервонівся, а волосся його стояло сторч, наче при появі якоїсь страшної примари. Коли він почав читати лист містера Мікоубера, я уважно стежив за виразом його обличчя, на якому чітко позначилися найрізкіші ознаки напруженої уваги і цікавості.

— «Кидати громові стріли або вражати підлість і зло нищівним полум'ям кари!» — нічого собі, Копперфілде!

Я всміхнувся у відповідь на цей вигук і почав у свою чергу читати листа місіс Мікоубер.

Ось він:

«Маю честь висловити свою найглибшу пошану містерові Томасу Тредльсу, і якщо він усе ще пам'ятає ту, котра колись мала щастя бути добре знайомою з ним, то чи можу я просити в нього кілька хвилин уваги? Запевняю містера Т. Т., що я ніколи не потурбувала б його таким проханням, якби не перебувала в становищі, близькому до розпачу.

На превеликий свій жаль, я мушу заявити, що причина цього листа і цього прохання полягає в дивному відчуженні містера Мікоубера від його дружини і сім'ї — явище незрозуміле в людині, яка зав­жди відзначалася ніжною любов'ю до домашнього вогнища. Містер Т. неспроможний скласти собі виразне уявлення про зміну, яка відбулась у поведінці містера Мікоубера, про його гнів і лють. Цей нещасний душевний стан помалу підсилювався в ньому і нарешті набрав форми справжнього божевілля. Нечасто день проходить, запевняю я містера Тредльса, без якогось відчайдушного пароксизму. Містер Т., звичайно, не зажадає від мене змалювання моїх почуттів, якщо я зазначу, що мені безнастанно доводиться чути від містера Мікоубера запевнення, ніби він, містер Мікоубер, продав свою душу нечистій силі. Таємничість давно стала основною рисою його характеру, давно заступила місце його безмежної щирості. Найдрібніший привід, навіть запитання про те, що хотів би він мати на обід, змушує містера Мікоубера висловлювати бажання про розлуку. Не далі, як учора ввечері, малюки-близнята попросили два пенси, щоб купити пряників з лимонною кіркою — улюблені ласощі в нашому місті; розлючений батько показав їм устричний ніж замість відповіді на це невинне дитяче прохання.

Прошу пробачення у містера Т., що вдаюся до таких подробиць. Без них містерові Т. було б справді важко скласти собі хоч найменше уявлення про моє становище, що тривожить душу.

Чи смію я тепер викласти перед містером Т. мету свого листа? Чи дозволить він мені тепер покластися на його дружню підтримку? О, так, бо я знаю його серце!

Пильне око любові нелегко засліпити, коли це око належить жінці. Містер Мікоубер збирається їхати до Лондона. Хоч цього ранку перед сніданком він дбайливо намагався прикрити рукою напис на картці, яку він прикріпив до маленької коричневої валізи, — згадки про щасливіші дні, — але орлине око його подруги життя помітило виразно написані «д. о. н. вантаж до пункту призначення». Диліжанс має спинитися у Вест-Енді, біля готелю «Золотий хрест». Чи насмілюсь я палко благати містера Т. побачити мого заблудлого чоловіка й отямити його? Чи насмілюсь я просити містера Т. спробувати втрутитися між містером Мікоубером і його нещасною сім'єю, що перебуває в безодні відчаю? О ні, це було б занадто багато.

Якщо містер Копперфілд пам'ятає ще особу, далеку від всякої слави, то чи не візьметься містер Т. передати йому мою незмінну пошану і ті самі прохання? В усякому разі, хай буде він ласкавий вважати це послання суворо конфіденційним і не згадувати про нього, навіть натяком, у присутності містера Мікоубера. Якщо містер Т. колись удостоїть мене відповіддю (що я не можу не вважати надзвичайно неймовірним), то лист, адресований на Кентерберійську поштову контору, до запитання, М. Е., супроводитиметься не такими болючими наслідками, до яких спричинився б лист, адресований прямо на ім'я особи, яка з пекучим відчаєм підписується —

— Якої ти думки про цей лист? — спитав Тредльс, глянувши на мене, коли я двічі прочитав послання місіс Мікоубер.

— А що ти скажеш про той? — промовив я, помітивши, що він усе ще, насупивши брови, читає лист містера Мікоубера.