Чарлз Діккенс - Девід Копперфілд

Зауваження містера Мікоубера, як і більшість наших розмов цього вечора, переривалися багаторазовими зауваженнями місіс Мікоубер до мастера Мікоубера; мати раз у раз звертала увагу, що її нащадок або сідає навкарачки, або підпирає обома руками голову, немовби вона йому спадала з плечей, або штовхає Тредльса під столом, або закидає ногу за ногу, або простягає ногу на неймовірну відстань, або кладе голову на стіл, купаючи волосся в бокалах з вином, або ще в якийсь незручний для товариства спосіб демонструє надзвичайну рухливість своїх кінцівок, а всі ці материнські зауваження мастер Мікоубер сприймав як дуже несправедливу образу. Я тим часом дивувався з того, що розповів мені містер Мікоубер, і міркував, що це має означати. Але згодом ниткою розмови заволоділа місіс Мікоубер, і знову привернула мою увагу.

— Ось що я безнастанно нагадую містерові Мікоуберу, — сказала шановна леді. — Він не повинен, мій любий містере Копперфілд, обмежитись найнижчими галузями юридичної професії; він повинен докласти всіх зусиль, щоб врешті-решт здертися на верхівку дерева. Я певна, що містер Мікоубер, застосувавши своє красномовство, свої здібності в такій професії, мусить стати видатною людиною: приміром, містере Тредльс, — говорила вона з надзвичайно глибокодумним виглядом, — суддею, або, скажімо, державним канцлером. Якщо певна особа обирає собі посаду, на яку погодився містер Мікоубер, то він тим самим не позбавляється права бути обраним на згадані мною посади. Чи не так?

— Люба моя, — зазначив містер Мікоубер, також допитливо поглядаючи на Тредльса, — у нас є досить часу, щоб розв'язати це питання.

— Мікоубере, — відказала вона, — ні! Твоя життєва помилка полягає в тому, що ти не досить далеко заглядаєш вперед. Ти повинен, заради твоєї сім'ї, якщо не заради себе самого, окинути проникливим поглядом найдальші пункти на горизонті, до яких можуть привести тебе твої здібності.

Містер Мікоубер кашлянув і з задоволеним виглядом хильнув пуншу, все ще поглядаючи на Тредльса, немов допитуючись його думки.

— Бачите, справжній стан речей такий, місіс Мікоубер, — сказав Тредльс, намагаючись пом'якшити істину, — тобто, простий прозаїчний факт, знаєте...

— Отож, отож, — підхопила місіс Мікоубер, — мій любий містере Тредльс, я хочу бути якомога більше прозаїчною і буквальною в питанні такої ваги.

— ... полягає в тому, — вів далі Тредльс, — що ця галузь юридичної професії, навіть якби містер Мікоубер став повноправним адвокатом...

— Саме так, — відказала місіс Мікоубер. — Вілкінсе, не перекошуй очі, хто тобі їх вправить на місце?

— Ця галузь юридичної професії, — вів далі Тредльс, — не має нічого спільного з вашими планами. Тільки присяжний повірений може бути обраний на такі посади; містер Мікоубер не може стати присяжним повіреним, якщо не буде протягом п'яти років навчатися при одній юридичній колегії.

— Чи правильно я розумію вас? — дуже діловито сказала місіс Мікоубер. — Чи означає це, мій любий містере Тредльс, що після закінчення того періоду містер Мікоубер матиме право бути обраним на суддю або державного канцлера?

— Він матиме право бути обраним, — відказав Тредльс, роблячи сильний наголос на слові «право».

— Дякую, — сказала місіс Мікоубер. — Цього цілком досить... Якщо справа стоїть так, і містер Мікоубер не втрачає ніяких привілеїв, займаючи цю посаду, то я спокійна. Звичайно, я думаю по-жіночому, але я завжди була певна, що містерові Мікоуберу властиве те, що мій татко, коли я ще жила вдома, називав юридичною вправністю; сподіваюся, що містер Мікоубер дістав тепер поле діяльності, на якому ця його властивість може розвинутись і зайняти чільне місце.

Здається мені, що містер Мікоубер уже бачив самого себе на місці голови палати лордів. Він провів рукою над своєю лисою головою і з удаваною смиренністю сказав:

— Люба моя, не треба прискорювати вирок долі. Якщо судилося мені носити суддівську перуку, то я до цього вже підготувався, — він натякнув на свою лисину, — в усякому разі, зовнішньо. Я не шкодую за своїм волоссям, і може, фортуна з особливою метою позбавила мене його. Не знаю. Я маю намір, любий Копперфілде, виховати мого сина для духовної кар'єри — не стану заперечувати, що саме заради нього хотів би зайняти високе становище.

— Для духовної кар'єри? — спитав я, все ще думаючи про Урію Гіпа.

— Так, — ствердив містер Мікоубер. — У нього чудовий голос, і він почне співати в хорі. Ми житимемо в Кентербері, і наші тамтешні зв'язки, безперечно, дадуть йому змогу зайняти перше вакантне місце, яке з'явиться в соборі.