Лев Толстой - Війна і мир 1-2

«Що знати?» — спитав Наташин погляд.

— Я бажав би знати, чи любили ви… — П'єр не знав, як назвати Анатоля і почервонів, згадавши про нього, — чи любили ви цю погану людину?

— Не називайте його поганим, — сказала Наташа. — Але я нічого, нічого не знаю… — Вона знову заплакала.

І ще більше почуття жалості, ніжності і любові охопило П'єра. Він чув, як під окулярами його текли сльози, і сподівався, що їх не помітять.

— Не будемо більше говорити, мій друже, — сказав П'єр.

Таким чудним раптом здався Наташі цей його лагідний, ніжний, задушевний голос.

— Не будемо говорити, мій друже, я все скажу йому; але про одно прошу вас — вважайте мене своїм другом, і коли вам потрібна допомога, порада, просто треба буде вилити свою душу будь-кому — не тепер, а коли у вас ясно буде на душі, — згадайте про мене. — Він узяв і поцілував її руку. — Я щасливий буду, якщо спроможний буду… — П'єр збентежився.

— Не говоріть зі мною так; я не варта цього! — вигукнула Наташа і хотіла піти з кімнати, але П'єр затримав її за руку. Він знав, що йому треба ще щось сказати їй. Але коли він сказав це, він здивувався сам зі своїх слів.

— Перестаньте, перестаньте, ціле життя попереду для вас, — сказав він до неї.

— Для мене? Ні! Для мене все пропало, — сказала вона соромливо і самопринижено.

— Усе пропало? — повторив він. — Якби я був не я, а найвродливіший, найрозумніший і взагалі найкращий чоловік у світ! і був би вільний, я б цієї ж хвилини на колінах просив би руки і любові вашої.

Наташа вперше після багатьох днів заплакала слізьми вдячності та зворушення і, глянувши на П'єра, вийшла з кімнати.

П'єр теж слідом за нею майже вибіг до передпокою, стримуючи сльози зворушення і щастя, що душили його; не попадаючи в рукави, одягнув шубу і сів у сани.

— Тепер куди накажете? — спитав кучер.

«Куди? — спитав себе П'єр. — Куди ж можна їхати тепер? Невже до клубу чи в гості?» Усі люди здавались такими жалюгідними, такими убогими порівняно до того почуття зворушення і любові, яке він переживав; порівняно до того розм'якшеного, вдячного погляду, яким вона востаннє крізь сльози глянула на нього.

— Додому, — сказав П'єр і, незважаючи на десять градусів морозу, розгорнув поли ведмежої шуби на своїх широких, сповнених радості грудях.

Було морозно і ясно. Над грязькими напівтемними вулицями, над чорними дахами стояло темне зоряне небо. П'єр, тільки дивлячись на небо, не почував образливої низькості усього земного в порівнянні з височінню, на якій була його душа. При в'їзді на Арбатську площу величезний простір зоряного темного неба відкрився П'єровим очам. Майже на середині цього неба над Пречистенським бульваром, оточена, обсипана з усіх боків зорями, але відрізняючись від усіх близькістю до землі, білим сяйвом і довгим, піднятим вгору хвостом, стояла величезна яскрава комета 1812 року, та сама комета, що віщувала, як говорили, всякі жахи і кінець світу. Але у П'єра ясна зоря ця з довгим променистим хвостом не викликала ніякого страшного почуття. Навпаки, П'єр радісно, мокрими від сліз очима, дивився на цю світлу зорю, Яка наче, з невимовною швидкістю пролетівши безмежні простори по параболічній лінії, раптом, як стріла, що вп'ялася в землю, вліпилася тут у одно вибране нею місце на чорному небі і зупинилась, енергійно піднявши вгору хвоста, сяючи і граючи своїм білим світлом між незчисленними іншими мерехтливими зорями. П'єру здавалось, що ця зоря цілком відповідала до того, що було в його розквітлій до нового життя, розм'якшеній і підбадьореній душі.

— Ну, князю, Генуя і Лукка — маєтки фамілії Бонапарте. Ні, я вас попереджаю, якщо ви мені не скажете, що в нас війна, якщо ви ще дозволите собі захищати всю гидоту, всі страхіття цього антихриста (справді, я вірю, що він антихрист), — я вас більше не знаю, ви вже не друг мені, ви вже не мій вірний раб, як ви кажете.

Я бачу, що я вас лякаю,

«Якщо у вас, графе (або князю), нема на оці нічого кращого і якщо перспектива вечора у бідолашної хворої не надто вас лякає, то я буду дуже рада бачити вас сьогодні в себе між сьомою і десятою годинами. Анна Шерер».

— Господи, який гарячий напад!

— Передусім скажіть, як ваше здоров'я, любий друже?

Признаюсь, усі ці свята і фейєрверки стають нестерпними.