Лев Толстой - Війна і мир 1-2

Через кілька днів після від'їзду Анатоля П'єр одержав записку від князя Андрія, який сповіщав його про свій приїзд і просив П'єра заїхати до нього.

Князь Андрій, приїхавши до Москви, в першу ж хвилину свого приїзду одержав від батька Наташину записку до княжни Марії, в якій вона відмовляла нареченому (записку, що викрала у княжни Марії і дала князеві m-lle Bourienne), і почув від батька з прибільшенням оповідання про викрадення Наташі.

Князь Андрій приїхав увечері напередодні. П'єр приїхав до нього на другий ранок. П'єр думав, що застане князя Андрія майже у тому ж стані, в якому була Наташа, і тому він був здивований, коли, ввійшовши до вітальні, почув з кабінету голосну мову князя Андрія, що жваво розповідав щось про якусь петербурзьку інтригу. Старий князь і ще хтось зрідка перебивали його. Княжна Марія вийшла назустріч П'єру. Вона зітхнула, показуючи очима на двері, де був князь Андрій, видно, бажаючи виявити своє співчуття до його горя;, але П'єр бачив по обличчю княжни Марії, що вона була рада і з того, що сталося, і з того, як її брат сприйняв звістку про зраду нареченої.

— Він сказав, що чекав цього, — промовила вона, — я знаю, що гордість його не дозволить йому виявити своє почуття, проте краще, значно краще він переніс це, ніж я чекала. Видно, так мало бути…

— Але невже остаточно усьому кінець? — сказав П'єр.

Княжна Марія здивовано подивилась на нього. Вона не розуміла навіть, як можна про це питати. П'єр увійшов до кабінету. Князь Андрій, який дуже змінився і очевидно поздоровішав, але з новою, поперечною зморшкою між бровами, в цивільному одязі стояв навпроти батька та князя Мещерського і гаряче, з енергійними жестами, сперечався.

Йшлося про Сперанського, звістка про раптове заслання і вигадану зраду якого щойно дійшла до Москви.

— Тепер судять і обвинувачують його (Сперанського) всі ті, що місяць тому захоплювались ним, — казав князь Андрій, — і ті, які неспроможні були розуміти його цілей. Судити людину в немилості і звалювати на неї всі помилки інших дуже легко; а я скажу, що коли що-небудь зроблено доброго за нинішнього царювання, то все добре зробив він — він сам один… — князь Андрій замовк, побачивши П'єра. Обличчя його здригнулося і відразу ж набрало злого виразу. — І нащадки віддадуть йому належне, — договорив він і зараз же звернувся до П'єра.

— Ну, ти як? Усе товстієш, — казав він бадьоро, але нова зморшка ще глибше вирізалась на його лобі. — Так, я здоровий, — відповів він на П'єрове запитання і усміхнувся. П'єру ясно було, що усмішка його говорила: «здоровий, та здоров'я моє нікому не потрібне». Перекинувшись з П'єром декількома словами про дуже погану дорогу від кордонів Польщі, про те, як він зустрів у Швейцарії людей, що знають П'єра, і про пана Десаля, якого він за вихователя для сина привіз з-за кордону, князь Андрій знову з запалом втрутився у розмову про Сперанського, що тривала між двома стариками.

— Якби була зрада і були докази його таємних зносин з Наполеоном, то їх всенародно оголосили б, — гаряче і поспішно говорив він. — Я особисто не люблю і не любив Сперанського, але Я люблю справедливість. — П'єр пізнавав тепер у своєму другові надто знайому йому потребу хвилюватися і сперечатися про справу, для себе чужу, тільки для того, щоб заглушити надто тяжкі задушевні думки.

Коли князь Мещерський поїхав, князь Андрій узяв під руку П'єра і запросив його до кімнати, що була приділена для нього. В кімнаті було розстелене ліжко і повідчинювані чемодани та скрині. Князь Андрій підійшов до одного з чемоданів і вийняв шкатулку. Зі шкатулки він вийняв пачку в папері. Він усе робив мовчки і дуже швидко. Він підвівся і прокашлявся. Обличчя його було нахмурене і губи стулені.

— Пробач мені, якщо я тебе турбую… — П'єр зрозумів, що князь Андрій хотів говорити про Наташу, і на широкому обличчі його з'явився вираз жалю і співчуття. Цей вираз П'єрового обличчя розсердив князя Андрія; він рішуче, дзвінко і неприємно заговорив далі: — Я дістав відмову від графині Ростової, і до мене дійшли чутки про те, що твій шуряк добивається її руки чи щось таке. Правда це?

— І правда і не правда, — почав П'єр, але князь Андрій перебив його.

— Ось її листи і портрет, — сказав він. Він узяв пачку зі стола і дав П'єру.

— Віддай це графині… якщо ти побачиш її.

— Вона дуже хвора, — промовив П'єр.

— То вона ще тут? — сказав князь Андрій. — А князь Курагін? — спитав він швидко:

— Він давно виїхав. Вона була при смерті.