Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Років тридцять Богучаровим управляв староста Дрон, якого старий князь звав Дронушкою.

Дрон був один з тих кріпких фізично і морально селян, які тільки ввійдуть у літа, обростуть бородою, так, не змінюючись, живуть до шістдесяти-сімдесяти років, без жодної сивої волосини чи недостачі зуба, такі ж рівні і дужі в шістдесят років, як і в тридцять.

Дрона, незабаром після переселення на теплі ріки, в якому він брав участь, як і інші, було настановлено старостою-бурмистром у Богучарові і з того часу двадцять три роки він бездоганно пробув на цій посаді. Селяни боялись його більш, ніж князя. Пани, і старий князь, і молодий, і управитель поважали його і жартома називали міністром. За весь час своєї служби Дрон ні разу не був ні п’яний, ні хворий; ніколи, ні після безсонних ночей, ні після найбільших клопотів не виявляв ні найменшої втоми і, не знаючи грамоти, ніколи не забував жодного рахунку грошей і пудів борошна по величезних обозах, які він продавав, і жодної копи нажатого хліба на кожній десятині богучаровських ланів.

Цього ось Дрона Алпатич, приїхавши з розорених Лисих Гір, покликав до себе в день похорону князя і наказав йому підготувати дванадцять коней під екіпажі княжни і вісімнадцять підвід під обоз, який треба було підняти з Богучарова. Хоч селяни й були оброчні, виконання цього наказу, на думку Алпатича, не могло натрапити на труднощі, бо в Богучарові було двісті тридцять тягол і селяни були заможні. Але староста Дрон, вислухавши наказ, мовчки опустив очі. Алпатич назвав йому селян, яких він знав і в яких наказував узяти підводи.

Дрон відповів, що коні в цих селян у дорозі. Алпатич назвав інших селян. І в цих, казав Дрон, коней не було: в одних були під казенними підводами, у других — охлялі, у третіх поздихали без кормів. Коней, на думку Дрона, не можна було зібрати не тільки під обоз, але й під екіпажі.

Алпатич уважно подивився на Дрона і насупився. Як Дрон був зразковим старостою-кріпаком, так і Алпатич недарма управляв двадцять років маєтками князя і був зразковим управителем. Він дуже здатний був чуттям розуміти потреби та інстинкти людей, з якими мав справу, і тому він був прекрасним управителем. Глянувши на Дрона, він одразу зрозумів, що Дронові відповіді були висловленням не Дронових думок, а думок того загального настрою богучаровської громади, що вже заполонив старосту. Але разом з тим він знав, що забагатілий і ненависний громаді Дрон повинен був хитатися між двома таборами — панським і селянським. Це хитання він помітив у його погляді, і тому Алпатич, насупившись, підступився до Дрона.

— Ти, Дронушка, слухай! — сказав він. — Ти мені пустого не говори. Його сіятельство князь Андрій Миколайович самі наказали мені, щоб усіх людей вирядити і з ворогом не залишатися, і царський на те наказ є. А хто залишається, той цареві зрадник. Чуєш?

— Слухаю, — відповів Дрон, не підводячи очей.

Алпатича не вдовольнила ця відповідь.

— Гей, Дроне, погано буде! — сказав Алпатич, похитавши головою.

— Воля ваша, — сказав Дрон сумно.

— Гей, Дроне, кинь! — повторив Алпатич, виймаючи руку з-за пазухи і урочистим жестом показуючи нею додолу під ноги Дрона. — Я не то що тебе наскрізь, я під тобою на три аршини все наскрізь бачу, — сказав він, вглядаючись у підлогу під ноги Дрона.

Дрон збентежився, швидко глянув на Алпатича і знову опустив очі.

— Ти оці дурниці кинь і людям скажи, щоб збиралися з хат іти в Москву і щоб рихтували підводи завтра на ранок під княжнин обоз, та сам на сход не йди. Чуєш?

Дрон раптом упав в ноги.

— Якове Алпатичу, звільни мене від цього! Візьми від мене ключі, звільни Христа ради.

— Кинь! — сказав Алпатич строго. — Під тобою наскрізь на три аршини бачу, — повторив він, знаючи, що його вміння ходити коло бджіл, знання того, коли сіяти овес, і те, що він двадцять років умів годити старому князеві, — що все це давно створило йому славу чаклуна і що здатність бачити на три аршини під людиною приписується чаклунам.

Дрон встав і хотів щось сказати, але Алпатич перебив його.

— Що ви це надумали? Га?.. Що ви думаєте? Га?

— Що мені з людьми робити? — сказав Дрон. — Колотнеча вирує. Я і так їм кажу...

— От тобі й кажу, — сказав Алпатич. — П’ють? — коротко спитав він.

— Осі колотяться, Якове Алпатичу, другу бочку привезли.

— То ж ти слухай. Я до справника поїду, а ти людей оповісти, і щоб вони це кинули, і щоб підводи були.

— Слухаю, — відповів Дрон.

Більше Яків Алпатич не наполягав. Він довго управляв людьми і знав, що головний засіб для того, щоб люди корилися, полягає в тому, щоб не показувати їм сумніву в їх покірності. Добившись від Дрона покірного «слухаю», Яків Алпатич вдовольнився цим, хоч він не тільки мав сумнів, але й майже був певний того, що підвід без допомоги військової команди не буде доставлено.