Лев Толстой - Війна і мир 3-4

— От справжній друг! Але ж я люблю і того і цього і не хотіла б завдати прикрості нікому. Для щастя обох я ладна пожертвувати життям,

«Молодець жінка! Ось що називається руба поставити питання. Вона хотіла б бути дружиною всіх трьох разом».

— Ах! Він мене так любить! Він на все для мене згоден.

слівце,

— Навіть і на розлуку,

— Ой, матусю, не кажіть дурниць. Ви нічого не розумієте. У моєму становищі є обов’язки,

— Ой, матусю, як ви не розумієте, що святий отець, який має владу відпущень...

— Ні, скажіть йому, що я не хочу його бачити, що я лютую на нього, бо він не дотримав слова. — Графине, є милосердя для всякого гріха,

«Отже молю бога, щоб були ви, мій друже, під святим і сильним його покровом. Ваш друг Єлена».

преславні подвиги!

Між нами, дорогий мій,

Мені, шановний, усе добре відомо,

— Так і є,

— Ми напередодні загального лиха, і мені ніколи бути люб’язним з усіма, з ким у мене є справи. — Отже, шановний, що ви робитимете, ви особисто?

— Та нічого,

— Дружня порада. Виїжджайте якнайшвидше, ось що я вам скажу. Блаженний, хто вміє слухатись!

святих отців Товариства Ісусового?

гобелени

дорога моя,

— Це азіатське місто з незчисленними церквами, Москва, свята їх Москва! Ось, нарешті, це славнозвісне місто! Пора,

«Місто, захоплене ворогом, схоже на дівчину, що втратила невинність»,

царів.

Але я завжди ладен виявити милосердя до переможених.

— Приведіть бояр,

зібрання в палаці царів,

мою любу, ніжну, бідолашну матір,

Заклад, присвячений моїй любій матері. Дім моєї матері,

смішним,

— Одначе, треба сказати йому...

— Але ж, панове...

— Але ж це неможливо...

«Москва пуста. Яка неймовірна подія!»

Не вдалася розв’язка театральної вистави.

Зберегти спокій у Москві і випровадити з неї мешканців.

«Ось вена чернь, ці покидьки населення, плебеї, яких вони підняли своєю дурістю! Їм треба жертви»,

«Народний натовп страшний, він огидний. Вони, як вовки: їх нічим не вдовольниш, крім м’яса».

«У мене були інші обов’язки. Треба було заспокоїти народ. Багато інших жертв загинуло й гине для загального добра».

загального добра,

шлях мій був би зовсім інакше накреслений,

загальне добро,

нагоди,

я одним каменем зробив два удари:

Чернь, лиходій... загальне добро,

пали!

— Приберіть це,

«Ці нещасні наповнили священну фортецю, оволоділи рушницями арсеналу і стріляли у французів. Деяких з них порубали і очистили Кремль від їх присутності».

дикому патріотизмові Растопчина;

— Шанування всій компанії!

— Ви господар?

— Квартір, квартір. Французи добрі хлопці. Хай йому чорт, не будемо сваритись, дідусю,

— Що це, невже й тут ніхто не розмовляє по-французькому?

— Вас не поранено?

— Здається, ні,

але цього разу близько було,

— Хто ця людина?

— Ах, я, далебі, в розпачі від того, що сталося,

— Це нещасний божевільний, який не знав, що робив.

— Розбійнику, ти за це поплатишся. Наш брат милосердний після перемоги, але ми не прощаємо зрадникам,

— Ви врятували мені життя. Ви француз,

мосьє Рамбаля, капітана 13-го легкого полку

— Я росіянин,

розказуйте це іншим,

— Зараз ви мені все це розкажете. Дуже приємно зустріти співвітчизника. Ну! що ж нам робити з цією людиною?