Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Щасливо перетнувши бігцем сильно обстрілюваний кавалок за дорогою Пашенделе-Вестроозебеке, ми склали рапорт полковнику фон Оппену.

Наступного ранку мене вже о шостій вислали на передову із завданням визначити, чи може полк встановити зв'язок з іншими підрозділами, і якщо так, то де. Дорогою я зустрів лейтенанта-фельдфебеля Ферхлянда, який мав передати наказ восьмій роті рухатися вперед, на Гоудберґ і, якщо виявиться, що між нами й сусіднім полком зліва справді є прогалина, закрити її. Щоб якомога швидше виконати наказ, найрозумніше було просто приєднатись до нього. По довгих пошуках ми знайшли командира Восьмої, мого друга Теббе, у вельми непривітній частині цього поораного вирвами краєвиду, поблизу дозорного пункту. Завдання серед білого дня виконувати такі явні пересування не викликало в нього особливого захвату. В часі нашої скупої розмови серед цієї невимовної безрадісності поля вирв, ще гніткішої у ранішньому світлі, ми закурили по сигарі й чекали, поки збереться рота.

Вже за кілька кроків ми попали під прицільний вогонь піхоти з протилежної висоти, так що довелося нам поодинці пересуватися перебіжками від вирви до вирви. Коли ми перетинали наступний схил, вогонь ущільнився так, що Теббе, аби дочекатися покрову ночі, дав наказ зайняти позицію у вирвах. Із сигарою в зубах він здійснював обхід відрізку й розподіляв рої.

Я ж постановив визначити розмір прогалини попереду, лиш ще на якусь часину затримався відпочити у вирві Теббе. Тим часом ворожа артилерія — на покарання за сміливе просування роти — взялася обстрілювати цю смугу. Осколок, що влупив у край нашого прихистку, заляпавши карти й очі глиною, змусив мене вирушати в дорогу. Я попрощався з Теббе й побажав йому удачі на найближчі години. Він гукнув мені навздогін: «Господи Милосердний, дай нам дожити до вечора, а ранок уже й сам якось настане!»

Ми обережно крокували проглядуваною долиною Падде, ховаючись за листям зрізаних снарядами чорних тополь і використовуючи їх стовбури як місток. Час від часу хтось аж по стегна вгрузав у намул і без простягнутих на поміч рушничних прикладів неодмінно б утопився. Напрямом маршу я обрав бетонне укріплення, яке обступила група солдатів. Попереду, в тому самому напрямку, що й ми, рухалися з ношами четверо санітарів. Заскочений від усвідомлення, що пораненого несуть вперед, я подивився в бінокль і побачив ряд постатей кольору хакі в пласких касках. В ту ж мить заляскотіли й перші постріли. Оскільки ховатися було ніде, ми кинулись назад, в той час як кулі навколо нас плюскались в намул. Ця гонитва через багно була вкрай виснажлива; проте коли ми, зовсім вибившись із сил, вже ладні були стати легкими мішенями для англійців, група фугасних снарядів миттю повернула нам втрачену жвавість. Одне добре: їх дим нас приховував. Найнеприємнішою в цій гонитві була перспектива через будь-яке, навіть найлегше поранення неминуче перетворитися на болотяний труп. Ми мчали по гребенях вирв, як по тоненьких стінках бджолиних сот. Криваві струмочки свідчили, що тут не один вже канув навік.

До смерті виснажені, ми дісталися до полкового командного посту, де я передав свої записи й склав рапорт про становище. Ми виявили прогалину. Теббе мав уночі піти й перекрити її.

28 жовтня нас знову змінив 10 Баварський резервний полк, а ми, в постійній бойовій готовності, розташувалися в селах за фронтом. Штаб перебрався в Мост.

Вночі ми сиділи в приміщенні якогось покинутого шинку й святкували підвищення в чині та заручини лейтенанта Цюрна, що саме повернувся з відпустки. Карою за цю легковажність став уже наступного ранку несамовитий барабанний вогонь, який розбудив нас і, попри відстань, таки висадив мої віконні шибки. Відразу після того пролунав сигнал тривоги. Вочевидь, та прогалина таки приготувала якісь несподіванки. Кружляли чутки, що там англійці прорвалися на позиції полку. Я провів цей день, чекаючи наказів, на спостережному пункті головного командування армією, місцевість навколо якого лежала під слабким розсіяним вогнем. Легкий снаряд влетів через вікно в будиночок, з якого вискочило троє припудрених цегляною мукою поранених артилеристів. Решта троє лежали мертві під завалами.

Наступного ранку я дістав від баварського командира таке бойове завдання: «Внаслідок повторного прориву противника позицію лівого сусіднього полку ще більше відтіснено назад, а прогалина між полками значно збільшилася. Оскільки існувала небезпека, що противник спробує обійти позицію полку зліва, вчора ввечері перший батальйон 73 стрілецького полку перейшов у контрнаступ, який, ймовірно, захлинувся під заслонним вогнем, отож батальйон не добрався до ворога. Сьогодні вранці на лінію вислано другий батальйон. Повідомлень наразі не надходило. Слід з'ясувати становище на позиції 1 і 2 батальйонів».